Просто. Отпусти. Веревку

Система, яку мер Олександр Лисенко вибудував у Сумах, повністю себе вичерпала. Він ще намагається аналізувати і реагувати, але вже фізично не може. Їх потрібно викинути на смітник історії.

В політичному і моральному сенсах значення цього слова. Він став токсичним для думаючих сумчан. Він не вписується не те, що в майбутній формат розвитку Сум, а навіть в теперішньому йому важко себе знайти.

Йому самому вже тут не комфортно. Він не відповідає часу, не відповідає запитам сумчан. Він не може нічого запропонувати сумчанам. Це не історія про лідерство. Це історія про політичний тест-драйв і пробнічек себе як політика.

Останні кілька місяців він намагався знайти своє місце між падаючими рейтингами Президента Володимира Зеленського, його політичною партією Слуга народу і власною новою реальністю.

Мені він більше нагадує Вінні-пуха, який на віджатому у П’ятачка шаріку полетів на халяву поласувати медком. Вже там, біля бджіл, трапилася криза. Лапи рефлекторно затиснули мотузку. І йому тепер потрібен або психоаналітик, або баретта. Хоча, для чого П’ятачку стріляти, якщо результат все одно буде один і той же? Краще поговорити про смисли і істинні бажання нашого героя.

Наприклад. Мер на зустрічах з сумчанами почав виясняти від якої партії йому краще йти на вибори міського голови?

Типу все одно зараз “закриті списки”, без партій ніяк, але вам містяни яка різниця? Обирайте мене в результаті закритого міжпартійного кастінгу. А це вообще круто. Давайте ми Вам купимо машину по закритому списку. Як? Ну, проста технологія. Ви даєте нам сто тисяч доларів, а ми Вам підберемо що-небудь в діапазоні від запорожця зі смітника до ламборгіні діабло.

Ви скажете — ви шо, оху#ли?

Нє, ну а Ви не оху#ли?

Себе продаєте на виборах так само, за тим же принципом.

Інший приклад. Як управлінець під час карантину він демонстрував повну бездарність.

Йому реально нічого було сказати. Був пафос. Говорив багато, але незрозуміло. Пізніше виявилося, що це був достроковий старт виборчої кампанії.

Вірус звичайно страшний, але це ж не значить, що ми повинні обісраться, і обнявшись в паніці чекати кінця світу.

Коли я критикую мера Лисенка, то маю на увазі наступне.

Ми не можемо дозволити в цій ситуації інфантилізм і маразм. Всі дії повинні бути адекватними викликам. Який сенс не пускати людей в лісопаркові зони, якщо люди сидять вдома, йдуть в супермаркети, де 100% лазять хворі.

Людям потрібно не забороняти, а допомагати. Вчити мити руки, не чіпати обличчя, берегти очі. Роздавати безкоштовно маски, якщо потрібно – інші засоби гігієни і захисту. А не пресувати людей.

Медицина надзвичайно сакралізована у нашій свідомості. Навчити міняти карбюратор у маршрутці можна навіть мавпу, а калдувати в білому халаті потрібно вчитися сім років. Так думають наші люди. І Лисенко як політик це використовує.

Це дозволяє маніпулювати халатом як завгодно, практично як рясою. І люди будуть вірити, тому що лікарі працюють зі святинями – нашими організмами.

Лисенко випадково потрапив на цю посаду

Найбільшою проблемою для нас є те, що він ніколи не розумів наслідків своїх дій. У нього відсутній причинно-наслідковий зв’язок. За ці рокі він скористався настроями людей, збагатив своє оточення, але не змінив міську інфраструктуру.

Він багато що говорив, але нічого не зміг дати місту. І своєю бездіяльністю наносив шкоду. У нього було шість років, щоб навчитися. Значить вже ніколи і не навчиться.

І чим довше він буде на посаді мера, тим більше шкоди він принесе сумській громаді.

У нього з самого початку і до сьогодні є абсолютний вакуум цінностей. Лисенко представник цікавого покоління у сумській політиці. Виходець з непрозорого транспортного бізнесу, з прогалинами в біографії, є свої скелети у шафі, про які намагається не говорити. Від початку своєї кар’єри він звик, що його ведуть, вчасно підставляють плече і забезпечують політичний дах.

Його вплив і рейтинг залежав і буде залежати від рейтингу Юлії Тимошенко. Це такий герой з минулого, але образи політики тих часів здається застрягли у ньому навічно.

Астенічна натура, швидко втомлюється, не любить перенапружуватися, контакт з людьми сприймає як вимушений крок. Але постійно до них апелює. До інтересів людей.

Постійно потрапляв в залежність – емоційну та інтелектуальну від сильніших за нього.

Як правило мери харизматичні люди. А в Лисенка харизма відсутня повністю. Як і лідерські якості. Немає жодних проявів самостійності. Його яскрава риса – це відсутність яскравості.

Олександр Лисенко підходить на героя серіалу, або розважального реаліті-шоу.

Як і в серіалі актор читає ролі, так і тут – з боку здається, що йому писали серйозний сценарій, але він його неуважно читав. У нього чітко видна планка, вище якої перестрибнути він фізично не може.

Це – як різниця між гарним, добротним, дорогим фільмом, який з часом стає класикою і ти його дивишся ще раз і ще раз, і нудним серіалом, де герої мучають себе і глядача, постійно затягуючи безвихідь.

Я знаю кілька добротних серіалів. Peaky blinders. Zero Zero Zero. House of Cards. Fauda.

Наші хотіли зняти теж щось типу “Шерлок Лисенко і Доктор Войтенко”, а вийшло типу “Самые разыскиваемые преступники”.

Давайте вже додивимось останній сезон, незважаючи на примітивну гру акторів. А тоді дамо шанс нормальному кінематографу.