Як голосувати, коли на фронті “вата” з автоматами, а тут – “вата” з бюлетенями?

Шостий випуск програми про два фактори, які визначають сутність місцевих виборів 25 жовтня 2020 р. у Сумах.

Перший. У травні цього року я говорив з одним своїм близьким знайомим, який тісно спілкується з топами із “Слуги народу”, і я запитував його про стратегію партії на місцевих виборах. Він мені відповів, що стратегії немає, буде повний кітч, і задача поставлена втретє (але незрозуміло для чого) “трахнути” систему. Виборча технологія буде одна – це “Велике будівництво”. Політичних меседжів не буде! Сильних кандидатів теж.

Другий. Спілкуючись з розумними людьми у Сумах, починаю спостерігати одну тенденцію. У думаючих людей, які вважають мера Сум Олександра Лисенка токсичним, зараз стан морального нокдауну: коли ти ще думаєш чи вставати з рингу, чи пішло воно все на#уй?

В очах двоїться від аперкоту, орієнтація в просторі втрачається, в залі свистять і улюлюкають, а рефері вже дорахував до шести. І ти думаєш: “А чи не звалить з цього міста?”.

Один мій знайомий колись у розпачі сказав: “Який сенс воювати, якщо на фронті “вата” с автоматами, а за спиною – “вата” с бюлетенями?”.

І я не знав, що тут відповісти. Чесно – сенсу не було, а вигадувати неіснуючі смисли – не моя робота.

Але по троху смисл знаходиться. Якось сам собою. Є люди, які вірять, підтримують, планують великі проекти і воюють. Що ми маємо зараз навіть серед кандидатів у мери? Небажання дивитися в завтра, а в більшості – навіть у сьогодні. Вибори як супермаркет. Якийсь шлях за масовою людиною. Лайками. Бажання сподобатися. А не за стратегіями і серйозними речами. Задачі стали дрібними, а понти крупними.

Який типаж мера сумчани очікують – також не ясно. Але я думаю, що харизматичного, який може показати дулю Києву!

Все це призвело до того, що у  громади м. Суми на цих виборах загострилися “гріхи”, які на цих виборах актуалізувалися.

Перший. Місце міста Суми в українському просторі – є надзвичайно заниженим. Ми стали низько себе цінити, і стали займати не те місце, яке би могли. А це речі не про заводи, не про наявність військової сили тут. Це речі ментальні. Культурні речі.

Другий. Ми занадто легко покладалися у своїй долі на чиюсь сторонню допомогу. Я сам цей шлях пройшов якоюсь мірою. Чужі моделі зручно запозичити, але не комфортно з ними жити. І тоді ти втрачаєш сили, коли не опираєшся на щось своє.

Третій. Ми не знайшли своє місце в країні. Нам внушають дуже скромне місце.

Ми самі себе обезцінили. І це вина “дорослих”, – тих, хто керував містом в 90-ті-2000-ті роки. Ви створили медіа, які сформували дебільного виборця, майже нічого не збудували, програли конкуренцію всім містам-сусідам.

Вони посадили Суми на вузьку ідентичність. Місту ж насправді є на чому розвиватися.

Чому у Сумах немає амбіцій ставити великим містом? Чому немає амбіцій створювати публічні простори, де сумчани з різними інтересами могли б збиратися і відчувати себе вільними і щасливими людьми?

І головне питання: “Що робити людям, які не хочуть нікуди їхати, а жити у таких Сумах їм критично противно, некомфортно?”

Мер Лисенко по суті веде локальну “громадянську війну” між двома групами сумчан – тими, хто хоче йти вперед, і тими хто живу в стилі кітч.