Після війни. Частина 1

Досить часто оглядачі, інтелектуали, аналітики, журналісти, що намагаються розкласти в голові собі і людям, що відбувається зараз в світі, проговорюють один посил – “світ, який існував після WWII, скінчився”. Правда мало хто з аудиторії розуміє – а який був світ після Другої Світової і чому саме таким?

У нас дуже різні знання (а часто – незнання) і враження про наслідки тої війни для західної цивілізації на загал і Європи, зокрема.

Друга Світова залишила по собі настільки глибокі травми на континенті, як в прямому, так і переносному сенсі, що можна припустити – європейські нації так і не позбулися їх. Ці склетети в шафі народів, здається, досі впливають на суспільства, політиків, уряди, еліти. І якщо ми бачимо наше майбутнє повноцінним гравцем європейської команди, ми маємо знати ці травми… бо вони і про нас теж.

Готуючись до одного з ефірів, перечитував “Після Війни” Тоні Джадта і зловив себе на думці – цю книгу варто розбирати на цитати для соцмереж. Так я цитував уривки “Велич і Ницість” Ларсона чи “І розверзлося пекло…” Гейстінгса – очірозкриваюче. Бо що ми знаємо про Другу Світову? Відгомін радянської пропаганди, набір штампів, вервечку образів з кіно.. Все. Але якщо ми замислюємося “а якою буде Україна після війни”, то нам точно варто знати, що таке було #після_війни для Європи. Щоб знати, із ким і чим ми маємо справу, де розкладені граблі, як не повторити помилок.

Отже, окрема рубрика на акаунті… ясна річ, вона не замінить уважного прочитання книги, але може спонукає до її прочитання.

Точка відліку. Повоєнний порядок в Європі починався з одного слова – руїна.

Джадт наголошує, що Друга Світова вбила в Європі 36.5 мільйонів людей. Це чисельність Франції станом на 1939 рік. З цього числа – 19 мільйонів – цивільні. І це не рахуючи тих людей, що померли природньою смертю і ненароджених дітей. Військові втрати перевищували цивільні лише у Великої Британії та Німеччини. Польща втратила майже 5 мільйонів, Югославія – 1.4, Греція – 430 тисяч, Франція – 350, Угорщина – 270, Нідерланди – 204, Румунія – 200. На території лише Польщі, Нідерландів та Угорщини було вбито 5.7 мільйона євреїв та 221 тисяча ромів.

В перший же рік німецькі війська зрівняли з землею Роттердам, а потім Ковентрі. Бомбардування союзників знищили французькі Руаян, Гавр та Кан, понівечили Гамбург, Кельн, Дюссельдорф, Дрезден і десятки менших міст. На східному фронті під кінець війни Мінськ був знищений на 80%, в руїнах лежав Київ, знищена Варшава, за останні 14 днів війни Берлін прийняв 40 тисяч тон снарядів – 75% міста були непридатні до життя.

Із 12 тисяч залізничних локомотивів довоєнної Франції на кінець війни лишилося 2 тисячі. Дві третини французького торгового флоту затонуло (…і це країна, яка капітулювала на самому початку). Нідерланди втратили 40% свого довоєнного залізничного, дорожнього і канального транспорту. Греція втратила 2\3 торгівельного флоту і третину лісів. В Югославії було знищено 25% виноградників, 50% худоби, 60% доріг, 75% нив та залізничних мостів, кожен п’ятий житловий будинок. Польща втратила 3\4 залізничних шляхів.

“…в повоєнній Європі, особливо в її центральні та східній частинах, гостро бракувало чоловіків… В Югославії, в багатьох селищах дорослого чоловічого населення не лишилося взагалі… У самій Німеччині дві третини тих, хто народився у 1918 році, не пережили гітлерівської війни: в одному районі, щодо якого ми маємо точні дані, – у Трептов, що в передмісті Берліна, – в лютому 1946 року серед дорослих віком 19-21 рік на 1105 жінок припадав 181 чоловік”. (с) Т.Д.

“Лише в Берліні під кінець 1945 року налічувалося 53 тисячі загублених дітей. Квіринальскі сади в Римі на короткий час стали сумнозвісним місцем, де збиралися тисячі скалічених, спотворених, нікому не потрібних італійських дітлахів. В Чехословаччині сиротами лишилося 49 тисяч дітей, в Нідерландах – 60 тисяч, в Польщі … – близько 200 тисяч, в Югославії, ймовірно, 300 тисяч…”. (с) Т.Д.

“…через епідемію дезинтерії в Берліні впродовж липня (!) 1945 року (через брудну воду) із кожних 100 новонароджених помирало 66. … в жовтні 1945го в середньому десятеро людей щодня помирали на вокзалі Лерте в Берліні через виснаженні, голод і хвороби. В Британській зоні Берліна в грудні 1945 року померла кожна четверта дитина віком до року. В тому ж місяці було зареєстровано 1023 випадки захворювання на тиф та 2193 випадки дазинтерії”. (с) Т.Д.

“…у Варшаві кожен п’ятий був хворий на туберкульоз. В січні 1946 року влада Чехословаччини повідомляла, що половина з 700 тисяч бідних дітей в країні вражені цією хворобою… на 90 тисяч дітей у звільненій Варшаві була тільки одна лікарня на 50 ліжок”. (с) Т.Д.

“Прогодувати розмістити, одягнути та подбати про знедолених європейців ( а також мільйони полонених солдатів солдатів із країн фашистського альянсу) було непростим завданням, ускладненим кризою біженців небувалого масштабу. У Європі такого ще не бачили.

… Однак найгіршої шкоди під час Другої світової війни заподіяв не збройний конфлікт, а державна політика”. (с)

Тоні Джадт “Після Війни”.

Приводом для цього допису і наступних цитат з книги Тоні Джадта “Після Війни”, став доспис однієї з депутаток Верховної Ради. І реакція на нього в соцмережах. Пані депутат поінформувала, що на території колишнього радянського музею під сталевою бабою був демонтований хвалений допис на адресу Червоної Армії.

Допис розтащили мережею і в коментах було прям ціле буйство «дєди воєвалі». Поруч із геть ботакаунтами і типової малоросійської вати, довгу низку українців крепко торкнулв і сам допис парламентаря і суть факту. Почали дідами мірятися, ще трохи і «Безсмертний полк» трапився, прям не Фейсбук, а Однокласнікі.

Що ж – здається перед уривками книги Джадта потрібна деяка преамбула із акцентами.

За спостереженнями – чимало українців досі не можуть усвідомити 1921-1991 роки, всю УРСР, як період окупації, а ЧА як армію окупанта. Розумію, важко, розрив шаблону і як таке про рідного діда-прадіда скажеш, але… Є холодна, цинічна історична логіка:

• Якщо країна програє вторгнення і війну, вона або повністю втрачає державність, або отримує маріонеткову владу і суспільство, що лояльне до агресора\окупанта.
• Окупаційна армія не перестає бути окупаційною, навіть якщо новий колабораційний режим сприймає її як свою чи дружньо-союзну.
• Якщо йдеш в органи управління чи до армії агресора (окупаційної, що знищила твою справжню державність) ти стаєш на службу новому режимові, дієш в його інтересах, зокрема йдеш воювати інші країни. Тобто ти також стаєш колаборант, і окупант.
• Якщо люди свідомо погодилися і прийняти як свою колаборантську чи окупаційну владу, вони… колаборанти. Так, вони могли не мати альтернатив, але це не скасовує факту – колаборанти. Це трагедія окупованих націй – горе переможеним. Окупований зараз Крим, Донеччина, Луганщина, Херсонщина – хто діє в інтересах окупанта, є колаборант. Те саме було і щодо українців в СРСР.
• Суспільство, яке погодилося із окупацією і змирилося із колаборацією, може робити наукові відкриття, мати талановитих митців, робити якісні машини чи смачне вино, закохуватися, зрештою народити наступне покоління… Але це суспільство не перестає бути окупованим – спільнотою вимушених чи усвідомлених колаборантів.
• Колаборанти , прийнявши на себе ідентичність країни окупанта можуть зробити чудову кар’єру в інтересах країни окупанта – вони вважають цю країну своєю. Хтось абстрагувався від режиму і пірнав в професію (треба ж якось жить), хтось усвідомлено ставав репрезентатнтом ідентичності окупанта, відкинувши рідну.

Це не лише про Україну. Франція, капітулювавши в Другій Світовій, усвідомлено погодилася на появу маріонеткової держави колаборантів і на окупацію ледь не половини своєї території. На окупованій території і в державі Віші було вдосталь французів, які жили в режимі “какая разніца” (чого вартує історія Луї Рено, наприклад). Держава Віші була маріонеткова, квазі, вивіска, імітація. Але певний час існувала в системі координат Третього рейху і його союзників.

Україна… була окупована Росією в 1921 році. Шляхом прямої збройної інтервенції, внаслідок програшу у війні та… дій ідейних усвідомлених колаборантів, які під комуністичною ідеологією скористалися слабкими місцями і вадами українського суспільства.

Червона Армія була окупаційною в 1921 році, коли силою зброї повалила українську державність; лишалася такою, коли стояла в заградзагонах, забезпечуючи реалізацію геноциду українців, що ми знаємо як Голодомор; була знову окупантом, коли (в союзництві із Гітлером) вторгнувшись на територію тодішньої Польщі відгризла землі західної України та Білорусі; коли знищила державність Литви, Латвії та Естонії, коли намагалася знищити державність Фінляндії, але отримала по пиці; коли силою без зброї гнала в атаку чорносвитників; коли чинила терор і злочини на територіях України, Польщі, Угорщини, Німеччини йдучи до Берліну; коли проводила каральні операції проти українського національно-визвольного руху; коли з території квазідержавного утворення УРСР реалізовувала агресію і придушення національного опору в Угорщині та Чехословаччині; коли вчинила акт агресії проти Афганістану, коли рубала саперними лопатками мітинги протесту в Грузії, коли штурмувала телецентр у Вільнюсі… все це була Червона\Радянська Армія, де були рідні багатьох українців. Усі ті погані речі робили чиїсь діди\прадіди…

Багато хто примусом, чи по безальтернативності, багато хто із любові до фаху військового чи просто прийнявши радянський окупаційний режим як свій. Так, інтервенція, окупація, анекція часто (в російському випадку – завжди) переходить в наступнйи етап – асиміляцію окупованого населення, зміни його свідомості та ідентичності на ідентичність окупанта. І це найбільший злочин країни окупанта і його армії.

Тривалий час про це не говорилося з різних причин. Але якщо повоєнний світоустрій закінчився, то певно варто наважитися і переосмислити саму Другу Світову. Бодай пригадати те, що десятиліттям було заборонено згадувати. В тому числі і щодо того ЯК діди воювали. І от тут, кілька цитат:

• “…в останні місяці війни, у міру того, як радянська армія просувалася на захід до Центральної Європи та Східної Пруссії, від неї тікали мільйони (!) мирних (!) мешканців, передовсім німців. Джордж Кеннан, американський дипломат, описував видовище у своїх мемуарах: “Лихо, яке сходило на цю землю з наступом радянських сил, не має собі рівних у сучасній європейські історії. Судячи із наявних свідчень, у багатьох районах, після того, як там пройшли радянські війська, з-поміж місцевих чоловіків, жінок і дітей виживали одиниці… Росіяни (тобто та сама Червона Армія, де було багато українців) … стирали місцеве населення з лиця землі так, як не робив ніхто з часів азійських орд…” (с)
• “…у Відні за даними клінік і лікарів, протягом трьох тижнів (!) відколи Червона Армія увійшла в місто, радянські солдати згвалтували 87 тисяч жінок. Ще більше жінок було згвалтовано в Берліні… більшість з них впродовж тижня з 2 по 7 травня. Обидві цифри є нижчими за реальні , вони не враховують незлічені напади на жінок в селищах і містах, розташованих на шляху радянського наступу в Австрії, Західної Польщі і Німеччини (східної)”. (с) Тоні Джадт “Після Війни”.
• “Червона Армія просувалася гвалтуючи і грабуючи східну Європу. Від 150 до 200 тисяч немовлят народилося в радянській окупаційні зоні Німеччини між 1945-46 роками”. (с)

Скільки було самогубств після згвалтувань, абортів, смертей в наслідок абортів, вбивств власних дітей і божевілля – статистики нема. Більшість дітей – насилля окупантів, з тих, хто вижили, поповнили лави сиріт і безхатченків.

Поведінка Червоної Армії не була таємницею, пише Джадт. “Соратник Тіто по партизанському руху в Югославії, ясна річ – палкий комуніст, Мілован Джилас говорив про насилля Червоної Армії особисто зі Сталіним. У відповідь почув “…хіба не можна зрозуміти солдата, який пройшовши кров і вогонь, хоче розважитися“. (с)

На жаль, для усвідомлення – що таке Червона Армія, де “діди воювали” і як вона вбиває, гвалтує, грабує мирне населення – українцям могло б вистачити свідчень тих, хто пережив сучасну російську окупацію.

А історичні свідчення в книгах, мемуарах і документах лише б підтвердили – Червона Армія була такою ж самою. І це трагедія тих представників окупованих народів, яких жорна історії кинули в лави окупантів.

P.S. Ремарка для ідіотів – місце для героїзму, військової майстерності, шляхетності, людяності також було. І напевно воно було в усіх арміях на усіх ТВД тієї війни. Тут йдеться про маніпулятивний міф, котрим прикривали страшні речі.

Далі буде…

Віталій Гайдукевич