Вся “руская культура” це убога спроба косплея західної культури

* І хоч я там не дуже добре згадав Пугачову, я все ж вважаю її порядною людиною, яка мало не єдина з російської культури на рашці з реальним ризиком для себе виступила проти влади і війни.

Та цей пост про інше. Про те, що російська культура переоцінена. І ця столітня реклама Достоєвському – для нас проблема. Бо всякі папи римські потім парять про рускій балет і театр, саботуючи знищення мордору.

А от українську культуру нам століттями запльовували.

І тепер нам потрібно трохи здорового відчуття, що ми класні. Не на рівні шовінізму, що всі інші гірші (гірші лише орки), а що наша культура, яка не дала себе затоптати такими бідами – це брульянт.

Нам би ще більше її підтягнути. Особливо сучасні сфери: кіно, серіали, геймдев, щоб це було не містечкового, а світового рівня. Щоб українець заробляв не клубникою і ремонтами в Польщі, а як розробник і продюссер. І ціни б нам не було.

Приклад: живопис. Українські художники просто брали і малювали райські пейзажі навколо них: хатки, природу, людей. Це була звичайна повсякденність українця. Урбанізація і активне переміщення московитами населення в бетонні бараки, що зробило мізки людей параллельно-перпендикулярними, це часи пізніші. А 200 років тому хрущі над вишнями це дзен – частина душі українця, яку він і малював.

В результаті виходили шедеври світового рівня.

Лувр купляв українку, що танцює “Гопак” Пимоненка, а про Похитонова, який навіть справку петербурзької Академії художеств, що він художник, не отримав, самі французи писали: “Після міжнародної виставки в галереї Петі 1882 року майстри мистецтв всіх країн з почестями прийняли у своє коло 32-річного Похитонова, вважаючи, що він гідний бути поруч з ними, визнаними митцями”.

Росіянські елітарії це бачили і заздрили. Бо вони ж впєрдє.

І логіка карго-культа підказувала: єслі украінци рісуют своі хаткі-мазанкі, ми будєм свої кривиє ізби! Ето наше! Грачі прілєтєлі!

І починали малювати оті свої хащі, мєдвєдєй і халтуру.

Просто відкрийте “Сєльскій від” Саврасова і порівняйте з будь-яким шедевром Васильківського. Чи Левченка. Чи будь-кого. Це дилетантство і, щоб це побачити, навіть не треба мати професійної художної освіти.

Тому Грачєй Саврасова, де тіні від дерев на передньому плані падають вперед, а тіні на задньому плані падають назад, Лувр не купив.

“Это полотно считается самым известным произведением Саврасова[4][5], а его появление рассматривается как «важный этап в развитии русской пейзажной живописи»[6]”. Ну да, в 1871 році ще не навчитися тіні накладати в одному напрямі це мощь. Лувр вирішив не зв’язуватись.

В результаті мотив догнать і перегнать був, замовлення було, навіть величезні гроші від держави були, теми ніби ті самі, а без натхнення це не культура. Тому отих трьох ведмедів і отих охотніков на прівалє неможливо ніде повісити (окрім руского музею). Бо вони убогі.

І так в усьому.

Гоголь приніс в спільний культурний простір імперії український колорит. І це в часи “православія, самодєржавія, народності” царського ідеолога Уварова, де ось це “народность” в перекладі – російський нацизм. І тут по писку російському нацизму б’ють українським націоналізмом. Дарма, що написаним російською мовою. Справжніми народними мотивами, ідеями, темами, характерами, колоритом, декількома століттями традицій і міфу.

Всі ці пушкіни-колотушкіни охали-ахали: «Сейчас прочёл Вечера близ Диканьки. Они изумили меня. Вот настоящая весёлость, искренняя, непринуждённая, без жеманства, без чопорности. А местами какая поэзия!.. Всё это так необыкновенно в нашей нынешней литературе, что я доселе не образумился…».

І почалось в російських літераторів з поетами подражательство. Аж до часів пізнього Булгакова, який і через 100 років після Гоголя ще в своєму “Майстрі і Маргариті” його імітує. Але оскільки всі до єдиного рускіє літератори були вихідцями “нє із холопов”, а цими холопами, яких кинулись оспівувати, володіли, то ні про яку Солоху написати не могли. Не бачили вони навколо себе ні Солох, ні Вакул з Оксанами. Та й будьмо чесними: Тарасів Бульб серед московитів не народжується.

Власних холопів вони зневажали, так само, як зараз путінські еліти зневажають своє населення. Та і який колорит ти змалюєш, коли не було ніякого колориту у холопів. 10 поколінь обмінів на собак. Який тут “колорит”. Простий чєловєк не вмів писати і читати, не створив народних пісень, танців, костюму, обрядів і вірувань. Всі їхні “народні танці” показав рєжисьор Бортко в Собачому Серці: шапку з голови на підлогу скидаєш і ногами по ній! Вся хореографія.

Тому все це сочувствіє к «людям низкой породы» закінчувалось Гєрасімом і Муму. Культурою рабовласника, де не було місця подвигу Джанго. І Джанго (не)Вільний в кінці за наказом начальства вбиває найкращого друга (істинний російський менталітет).

І всі ці лицемірні спроби “поднять народноє” так нічого і не дали.

В результаті серед усіх потуг найчесніше повівся Булгаков доки ще був молодий і безкомпромісний: показав в “Собачому серці” як по-справжньому їхні еліти ставляться до всіх цих своїх “людей нізкой породи”, яких закликає перетворити назад у собачку.

Російська культура з самого свого зародження просто намагалися копіювати шлях, яким шли українські культурні діячі 19 століття. А копіювання це завжди вторинність. Тому в конкуренції культур московити одразу програли. І пізніше просто перейшли до розстрілів українських діячів, знищення художніх колекцій, музейних фондів і спалення давніх бібліотек.

І продовжується це донині. Всі це раптом помітили лише в 2022 році, бо ще 10 років тому всі ці чувачки, які профукали наші музейні фонди на Півдні, нам парили Кобзонів і Пугачову, яку нам подавали в якості чуть лі не пріми (прімадонни), коли вона співати не вміє.

Проста ілюстрація: “Рідна мати моя”, яку заспівати погано неможливо.

Виконання від “пріми”: https://www.youtube.com/watch?v=DHknf76agiM

Виконання від Квітки Цісик: https://www.youtube.com/watch?v=dF1j-SQzrCg

В музиці у них точно той самий косплей. Оте все про “Ех полним-полна коробушка, есть и ситцы и парча. Подставляй-ка губи, зазнобушка, нє торгуйся, нє скупісь” – ніби спроба повторити віковічні теми відносин чоловіка і жінки, а на виході похабщина і моргерншетрн (“дєлай канкан, задирай свое платье (B*tch), Baby, только так я могу быть сзади (Эй)”).

Тому Кобзон приїзжав зі своїм ювілейним концертом у Київ і звав на сцену Солов’яненка з Гнатюком. Ця заздрісна нікчема, яка все життя усувала зі шляху конкурентів, хотіла постояти разом з метрами, щоб вважалося ніби він їм рівня. Але у Гнатюка комуняки брата вбили, а Кабзон всю кар’єру їм проспівав оди. Тому хитро посміхаючись Гнатюк і Солов’яненко, щолкнули цю пріблатньонну промокашку по носі. Солов’яненко затягнув і всі все одразу бачать, що Кабзон хіба на подпєвку їм годиться: https://www.youtube.com/watch?v=JrjCuA-Eu6E (буря емоцій під паріком себе видає).

До речі, якщо хочете відгадку до загадки, чого ця нікчема зненавиділа нас аж підтримала убивства у 2014 році, то ось там, на сцені і зненавиділа. І всю їхню історію це так відбувається.

Насправді їхні професіонали завжди знали, що український рівень для них недосяжний. Так, публіці можна було вішати, що “української естради не існує”, “культури в нас на 3 дня” і “поки я тут щось значу, не дам збудувати з України велику країну з маленькою культурою”. Але всі все знали. Шкода лише, що до 2022 всі ці персонажі знімали штани на московських сценах, а зараз вішають нагороди всім цим монатікам, потапам і своїм сосалкам, а справку ортіста видали мудаку : “гинути це вибір військових”.

Але один дядя вже перестав щось значити у цій країні. Перестануть і інші.

П.С. Переслуховував я тут українську естраду 60-80 років: Івасюка, Яремчука, Луціва, Огнєвого, Прохорову, Гнатюка, Солов’яненка, Тріо Мареничів і ін. Моща. Я поціновувач AC/DC, Кісс, Авічі, Rag’n’Bone Man, Еда Ширана, Кетті Пері, Майлі Сайрус, американського кантрі і всього, що зараз на ютубі має від 500 млн переглядів і вище. Та треба визнати: хороша американська музика класно впливає на емоції. Американська музика це бомба. Але хороша українська впливає на душу.

Українська музика ще сотні років тому зрозуміла, для чого взагалі існує музика.