Поезія Шевченка – це не про селян (хто це). Це поезія дуже корпоративна. І стосується вона ТІЛЬКИ денобілітованої руської шляхти

Отже ботанічної містики у "кейсі Україна" не було. Була вдала шекспіріада, сервантесіада, шиллеріада у виконанні української шляхти 19 століття з її Шевченком - теж до речі двічі денобілітованим шляхтичем, і по лінії з Бойківщини, і по лінії Грушівських, яку дослідив Кониський.

Красиво й навіть чуттєво написано про феномен Шевченка у Володимира Єрмоленка (допис нижче). На цей раз з розгортанням своєрідної “фітофілософії” про українську націю.

Але поза тим поезія Шевченка – це не про селян (хто це) і не про фітовідтворення. Це поезія дуже корпоративна. І стосується вона ТІЛЬКИ денобілітованої руської шляхти. І, відповідно, претензії Королівства Руси до обставин конкретного 19 століття.

Власне, поза бойківськими нобілісами, що “пінилися” в обставинах Австрії Габсбурґів, спадкоємцями шляхти короля Данила і королівства Руси із столицею в Холмі були так звані малоросійські станові козаки та численний баронат з їх же числа 19 століття – постаті від Євгена Гребінки до Василя Тарновського.

Власне перший і видав Кобзаря як зразок “лицарської поезії”, а другий був дуаєном, власне згаданим “відсутнім” сувереном Малоросійського Королівства (окей, віце-королівства) і теж затятим “продюсером” Шевченка та його реваншистського Кобзаря.

Отже ботанічної містики у “кейсі Україна” не було. Була вдала шекспіріада, сервантесіада, шиллеріада у виконанні української шляхти 19 століття з її Шевченком – теж до речі двічі денобілітованим шляхтичем, і по лінії з Бойківщини, і по лінії Грушівських, яку дослідив Кониський.

Щоправда, проєкт Шевченка справді поширили на всі верстви Малоросійського віце-королівства, але це вже була заслуга иншого нобіліса – Панька Куліша. Те, що у нас пишуть про Шевченка без згадки про Куліша, – підла традиція 20 століття. Власне Шевченко без Куліша це Шевченко на замку. А якщо він на замку, то в діло йдуть ботанічні теорії. І тд.

А щодо джерел “фітопоширення” шляхетського самоусвідомлення українців 19 століття, то варто просто прочитати славень Чубинського ось таким чином: “Ще не загинула Корона Короля Данила, а значить ні слава, ні воля королівської шляхти. Ще нам браття-лицарі Хрестових походів усміхнеться Небесний Цар. Згинуть наші вороженьки як роса на звільненому Гробі Господьному. Запануємо і ми лицарі кожен у своєму Віце-Королівстві. Душу й тіло ми положим (саме положим, а не віддамо, пожертвуємо – співположимо Розіп’ятому Христу у Гріб, щоб із Ним і воскреснути) за наші Права. І засвідчимо, що ми королівська шляхта”.