Історія з Мюнхеном-2 – це символічно в усіх смислах

ле ні з нашої сторони, ні з німецької – жодних побоювань й історичних асоціацій.

Картинка буде більш ніж красива, Мюнхен взагалі красивий в будь-який сезон. 

Але от питання: що президент Зеленський повідомить українцям з трапу літака, чи то з рампи потягу в наступні вихідні? 

Та нічого не повідомить. Не буде ніякого мирного договору. Будуть якісь гучні заяви про тектонічні зсуви в мисленні й досягненні миру з вуст нових американських посадовців, яким ми просто не цікаві. Вони хочуть закрити цю історію, і максимально швидко звідси вийти без репутаційних втрат. 

Буде домовленість, що ми погоджуємось на втрату територій, а рускі заявлять, що вони (як мінімум за каденції Дональда Трампа) відмовляються далі захоплювати нові наші території. Всі зараз ламають голови як подати це рішення в якості своїх перемог. 

І подадуть.

Я думаю, це буде така домовленість, що на її фоні Будапештський меморандум 1994 року виглядатиме зразком порядності його підписантів і довершеною формою зобов’язань всіх сторін. 

Ми не візьмемо на себе жодних зобов’язань по обмеженню суверенітету (мовне питання, росцерква в Україні, проросійські медіа та політики, обмеження ідеології національної ідентичності і ось це все), тому ключові претензії до нас в публічній сфері продовжуватимуться.

До речі, про захоплення ЗСУ частини Курщини взагалі ніхто не буде згадувати. Ні про який обмін на щось і мови не буде йти. Цього мілітарного успіху українського війська рускі ніколи в житті офіційно не визнають, тому просто робитимуть вигляд, що цієї проблеми не існує. А власної стратегії що далі робити – у нас немає. Хіба що як це було в XVII ст. знову приєднувати Суджанську сотню до Сумського козацького полку, сподіваюсь новий адмін.-територіальний устрій у нас буде полково-сотенний після війни.

І тут головне питання. Чи буде відрізнятися Мюнхен першої ітерації 1938 року від Мюнхену нинішнього 2025 року?

Замиритися ж не вийшло тоді, не вийде і тепер. Це ж всі розуміють. 

А по дорозі до цього “Мюнхену” ми якось втратили історичний й комунікативний масштаб власної політичної суб’єктності. Керівництво резидентури і місцеві дурачки постаралися на славу, тут ще будуть монографії списані.

Ми залишимось сам на сам зі своїми проблемами тепер. Реформами ми могли якось пропетляти в проміжку 2015-2020 років. Зараз щоб вижити потрібно демонтувати всю стару систему. І дуже швидко модернізуватися в усіх сферах життя, забути назавжди весь досвід і всі наші довоєнні гріхи. І просто побудувати свою Україну. У нас буде так мало часу, і так мало людей і структур, які могли б це зробити. 

Війну ми не програли. 

В “третій серії” (2025-2030) наша задача тепер стати членом Європейського Союзу, набути воєнних спроможностей на своїй території, розмістити військові бази в країнах Балтики наприклад, спільних навчальних центрах в Скандинавських країнах і Фінляндії, можливо десь на півдні (Болгарія, Італія, Хорватія). Чому ні? 

Модернізувати інституції, побудувати нову систему освіти, ощетинивщись мілітарно й політично – ми тоді набудемо справжніх союзників у Європі. Такою страшною ціною виживемо. Після всього 20 століття і цієї війни, зараз ми маємо право на все. Але спочатку повинні змінитися самі.