Війна в Чорному морі змінює правила морського бою

Валерій Залужний, Посол України в Великій Британії, колишній головнокомандувач Збройних сил України

Виступ на Atlantic Future Forum, Осло

Наша війна, що розпочалася в 2014 році як війна з демонстрацією сили Росією, у 2022 році переросла у війну на виживання для України і врешті – війну за поділ впливу у світі, яку вперто, окрім нас, ніхто не бажає помічати.

Тепер наша країна, наші Збройні сили,  ми всі живемо в іншій епосі, епосі незворотних  змін.

Що ж це за зміни, яких так усі бояться?

Ці зміни були ініційовані саме війною в України.

Бо саме війна в Україні показала не лише слабкість, крихкість і недієвість світового порядку, побудованого на правилах 1945 року. Ця війна через розвиток науково-технічного прогресу повністю змінила порядок ведення військових операцій і вже показала обриси війни майбутнього. Саме процеси підготовки і ведення  військових операцій запровадили нові вимоги не лише до військової стратегії, оперативного мистецтва, тактики, систем озброєння, систем забезпечення та навіть до вимог функціонування економіки та систем життєзабезпечення усієї держави.

Але й це ще не все. Ця війна і революційні технологічні зміни не лише укріпили військові спроможності воюючих сторін, а й показали архітектуру майбутньої безпеки й конфігурацію майбутніх безпекових альянсів.

Звісно, зміни пов’язані з широким використанням раніше невідомих систем озброєння, які в 2026 року правильно називати Технологіями і які суттєво впливають на характер бойових дій на морі.

Як і в повітрі, так і на землі, основною зміною, що впливає на бойові дії на морі,  є стрімкий розвиток безпілотних та автономних систем, які продемонстрували здатність не лише  доповнювати традиційно дорогі військово-морські системи, а й навіть їх заміщувати.

Чи можемо ми сьогодні говорити про увесь морський простір, включаючи великі океани?

Дякуючи долі, мабуть ні. Бо війна, сьогодні все ще йде переважно у компактних морях і прибережних зонах Чорного і Червоного морів, де ці нові технології максимально ефективні. Проте війна в океанських просторах буде вже завтра. І вести її будуть ті, хто буде готовий до цього.

Отже, коли ми ведемо мову про досвід України, то маємо зазначити, що Україна вже пройшла еволюційний шлях від імпровізованих, ізольованих ударів експериментальних безпілотних надводних суден – до складної, скоординованої, мультидоменної оперативної операції на морі. Цьому шляху вже більше чотирьох років.

Ще влітку 2022 року Україна  успішно опанувала декілька базових моделей морських дронів, які використовувалися для  одноразових атак проти окремих цілей. Це був надважливий і цікавий процес, який змусив шукати відповіді на питання, що виникали. Основними питаннями були швидке навчання росіян і, як не дивно, довіра до партнерів, що залежала від все тих же червоних ліній, окреслених ворогом.

Протягом 2023 року розвиток науково технічного прогресу дронів дозволив, як і на суші,  використовувати групи дронів.  Саме це дало змогу проводити вже операції, які потребували комплексного підходу.

У період після 2024 року технічний розвиток безпілотних систем і засобів зв’язку дає можливість створення і управління одночасно декількома групами морських дронів. Це дає можливість не тільки створювати групи дронів за призначенням, а й застосовувати їх комплексно з підводними дронами, крилатими ракетами, засобами радіоелектронної боротьби, БПЛА та встановленими ракетними системами, які використовують БЕК, як стартову платформу.

Усе це вже сьогодні дозволяє проводити операції не тільки по військових морських цілях, а й проти логістичної інфраструктури, протиповітряної оборони та кораблів «тіньового флоту».

Також важливо, що сьогодні такі групи дронів ведуть боротьбу з повітряними цілями, що складають основу протидронової оборони Росії.

Усе це свідчить про те, що сьогодні технології на морі дозволяють проводити не лише компанії з блокування моря, а й здійснювати стратегічний і економічний вплив. І цей вплив, як ви знаєте, не обмежується Чорним морем.

Безпосередньо у Чорному морі, де Росія вважала себе майже його власницею, Україна вже знищила не менше 1/3 довоєнного Чорноморського флоту. Серед них крейсер Москва, десантний корабель «Цезар Куніков» та корвет «Івановець».

Ці втрати у поєднанні з неодноразовими ударами по інфраструктурі в Криму змусили Росію вивести ключові бойові сили в більш безпечні порти, такі як Новоросійськ, і різко скоротити амфібійні та блокадні операції поблизу України.

Саме операції морських дронів по створенню постійної загрози для російських військових кораблів і суден вздовж ключових експортних маршрутів сприяли відновленню обмежених маршрутів експорту зерна.

Так, сьогодні знову технології рухаються вперед і вже цивільні кораблі стали для Росії основним об’єктом ураження. До речі, серед 131 цивільного судна, що були уражені Росією, 55 належать країнам-членам  НАТО. Лише 9 з них належали Україні. 7 цивільних суден були взагалі уражені в територіальних водах Румунії і Болгарії, які входять до НАТО.

Усе це змусило Україну  самостійно боротися з так званим тіньовим флотом, а також загрожувати економічно важливим судноплавним маршрутам Росії далеко від свого узбережжя.

Сьогодні вже створена зона ризику для російського флоту у Чорному морі, що  призвело до передислокації колись потужного флоту до Новоросійська.

Тому Українська модель розвитку сучасних безекіпажних технологій може бути використана й іншими малими країнами для протидії великим традиційним  військово-морським силам. Усе це ви вже бачили в Ормузькій протоці цього року.

Бойові дії у Червоному морі також підтвердили, що знищення Чорноморського Флоту Росії в Чорному морі – не виняток, а нова реальність. Відносно дешеві ракети і безекіпажні дрони дійсно здатні кинути повноцінний виклик провідним флотам. А найголовніше – у  разі довготривалого протистояння економічно повністю виснажити їх.

Звісно, потрібно розглядати й іншу сторону.

Такі інновації завжди з часом будуть мати і протидію. На прикладі російських заходів протидії – це застосування нетрадиційних і традиційних заходів, від сіток і стрілецької зброї до застосування спеціальних  патрульних суден та авіації, як і у повітрі показали, що ці засоби захисту програють комбінованим атакам і залишаються економічно дорожчими за засоби нападу.

Проте контрзаходи все ж продовжують розвиватися паралельно з безпілотними надводними суднами, і їх розвиток робить, наприклад, Новоросійськ складним завданням для українських  морських дронів.

Саме тому сьогодні, як і на землі, бойові дії на морі  через неможливість виконувати оперативні завдання зайшли у глухий кут. І судячи з усього, без інтеграції нових технологій війни в свої доктрини застосування з нього не вийти. Тоді цивільні цілі, як і на суходолі, продовжують бути основною ціллю війни.

Саме тому розвиток технологій війни на морі показує необхідність перегляду системи захисту портів та узбережжя з метою підвищення безпеки морської інфраструктури та економічних морських шляхів, вразливість яких буде продовжувати використовуватися в майбутніх конфліктах.

Головний урок, який Україна винесла з використання безпілотних суден, полягає не в заміні одного типу озброєння іншим, а в проведенні цілого комплексу заходів, включаючи державну політику, здатну інтегрувати інновації для підвищення ефективності військових операцій.

Імовірно, зараз військово-морські сили світу перебувають на порозі найбільш радикальної трансформації з часів появи торпедних технологій. Як і оборонні спроможності в цілому.

Основою такої трансформації є кардинальна зміна технологічної основи  військово-морських спроможностей. Сьогодні це не тоннаж і калібр озброєння, а активний розвиток безпілотних систем різних класів і призначень, що рухаються в напрямку максимальної автономії.

В умовах компактних морів і прибережних зон, де історично відбувається основна частка бойових зіткнень на морі, навіть обмежене застосування безпілотних систем дозволяє досягти оперативної ефективності, яка значно перевищує можливості традиційного флоту.

Для провідних морських держав, орієнтованих на операції в океанських басейнах, імовірно, надводні кораблі та субмарини залишаються основою морської могутності. Але їхня роль буде змінюватися через застосування морських дронів і безпілотної авіації та необхідності нових систем захисту. Імовірно, вони стануть універсальними багатофункціональними платформами для проекції вже іншої сили.

В цілому, масштабна роботизація воєнних дій на морі та впровадження технологій штучного інтелекту значно знизить значення людського фактору у безпосередньому застосуванні зброї на морі, водночас підвищуючи вимоги до кваліфікації персоналу на стадії розробки технічних рішень та оперативного планування. Усе це звісно потребує часу і перегляду, у першу чергу, освітніх технологій.

Водночас це висуває принципово нові вимоги до всіх компонентів оборони на морі: протиповітряної, протиракетної, протикорабельної, протичовнової та протимінної. До них додається критично важливий новий елемент – протидроновий захист.

Нарешті, як і у повітрі, так і на землі вирішальне значення матиме економіка війни на морі. Оскільки морські системи традиційно є надзвичайно дорогими, бюджетні обмеження виступають ключовим фактором, що впливає на відбудову сучасних спроможностей.

В таких умовах, унікальний досвід, набутий Україною у Чорному морі, відкриває можливості асиметричної спеціалізації. Розвиваючи та вдосконалюючи доктрину “гібридного москітного флоту”, з пріоритетом масованого застосування морських дронів та інтегрованих розвідувально-ударних систем, Україна вже може стати провідним постачальником безпеки у специфічному, але вкрай важливому сегменті — обороні та контролі прибережних вод і закритих морів.