Ні – областям. Ні – воєводствам, ні комітатам, ні жудцям і гебітс-комісаріятам

Поки Хмельницький запроваджував Воєнні Стани на територіях завойованих ВОЄВОДСТВ, справи не йшли. Дожилися до ганебного Білоцерковського перемир’я…

А коли Хмельницький завершив АДМІНІСТРАТИВНУ РЕФОРМУ, запровадивши замість трьох воєводств 30 територіяльних полків і близько 400 сотень, наша Державність стала реальністю.

Це я до того, що “рулити” совєцькими воєводствами – погана ідея. Починаючи з 1991 року. І справи будуть ще гірші.

Бо ми живемо під гіпнозом кордонів Областей УССР. А відтак парламент запроваджує Воєнний Стан в загроженій зі Сходу Охтирці й Бахмачі. Але залишає у Цивільному Стані Гадяч і Пирятин.

Хоча очевидно: ворог, у разі повномасштабного вторгнення упреться не в кордон Полтавської чи Київської області, а в річку Дніпро.

А що за Дніпром?

Он Козятин – отой шо за 200 км від Наддністрянського анклаву РФ – у зоні ВС. А Умань за 100 км від того анклаву – у зоні ЦС.

Яка причина? Ніяких. Крім магії адміністративних кордонів Областей УССР.

На цій мапі червоними крапочками позначив міста, які, з логіки заяв у Верховній Раді, ТАКОЖ мали б бути оголошені в зоні ВС. Але не оголошені – ні лівобережні, ні прикордонні з Біларуссю – військовим союзником РФ.

Ця війна нам післана для ЗНИЩЕННЯ адміністративного дизайну ворога. Який тримає нашу уяву в совєцькому полоні. Який тягне її до совєцького ядра.

Ні – областям. Ні – воєводствам, ні комітатам, ні жудцям і гебітс-комісаріятам.

Край, повіт, громада. Гетьманщина, полк, сотня, курінь. Шо завгодно. Аби панувать.

Із самих себе.