Президентські вибори-2019 (1 і 2 тур у Сумській області)

Президентські вибори були організовані в умовах неповного дотримання державою власних зобов’язань із проведення повноцінної виборчої реформи. Неефективність законодавства в частині належних правових умов для проведення розслідувань виборчих злочинів негативно вплинула на здатність держави протидіяти підкупу виборців та нелегальним виборчим фінансам, не дозволила повною мірою захистити виборчі права громадян за кордоном, внутрішньо переміщених осіб та трудових мігрантів. Проблематичним також був процес реалізації окремих повноважень офіційними спостерігачами від громадських організацій, права яких є невід’ємною частиною міжнародних стандартів демократичних виборів. При цьому виборчий процес відбувся із дотриманням базових стандартів демократичних виборів і вільного волевиявлення громадян.

Виборча кампанія характеризувалась високою конкуренцією між кандидатами, які мали можливість проводити інтенсивні та фінансово затратні виборчі кампанії.

Чергові вибори Президента України встановили рекорд за кількістю претендентів на пост Президента України ― 44 особи.

На виборах глави держави, для порівняння, у 2014 році було зареєстровано 23 кандидати, у 2010 році ― 18, у 2004 році ― 26, у 1999 році ― 15, у 1991 році ― 6.

Процес реєстрації учасників виборів був безконфліктним, а основною причиною відмови в реєстрації кандидатів стало невнесення останніми обов’язкової грошової застави.

Серед 44 зареєстрованих кандидатів було лише 4 жінки, що вчергове засвідчує необхідність посилення гарантій рівноправної участі двох статей у виборчому процесі в Україні. 

Неофіційний етап передвиборної агітації на користь близько 20 кандидатів розпочався за 3 – 4 місяці до передбаченого Законом старту виборчого процесу. І хоча кандидати не могли бути притягнуті до відповідальності за дочасну агітацію, державі необхідно звернути увагу на проблему порушення стандартів прозорості та підзвітності витрат кандидатів до набуття ними офіційного статусу.

Однією з ключових особливостей офіційного періоду виборчої кампанії стала відмова найбільш популярного кандидата Володимира Зеленського проводити агітацію в традиційних її формах, натомість другий за впливовістю лідер кампанії Петро Порошенко активно поєднував посадові обов’язки Президента України зі статусом кандидата.

ЦВК і НАЗК забезпечили контроль дотримання строків подання та перевірили зміст проміжних та остаточних фінансових звітів розпорядників виборчих фондів. Усі кандидати на пост Президента України подали передбачені Законами України звіти, але їхні документи містили порушення, серед яких здійснення внесків особами з податковим боргом, призначення розпорядниками рахунків не уповноважених законом осіб, відсутність у платіжних документах повної інформації. 

 Натомість недоступність оперативних даних про витрати кандидатів унеможливлювала ефективне попередження порушень у сфері фінансування агітації.

За даними Національної поліції України, під час виборів було розпочато 62 кримінальні провадження щодо можливого підкупу виборців. Вони включають розслідування можливого використання коштів місцевих бюджетних програм для підкупу виборців. Проміжні судові рішення засвідчують наявність фактів використання тіньових коштів під час виборів. 

Але відсутність остаточних вироків не дозволяє оцінити обґрунтованість зафіксованої під час виборів інформації про здійснення кандидатами підкупу виборців. Передвиборча кампанія продемонструвала необхідність посилення законодавчих запобіжників від зловживань адміністративними ресурсами у виборчих інтересах. 

Крім недотримання державними службовцями принципів політичної неупередженості, спостерігачами виявлялись факти використання бюджетних програм і заходів у інтересах одного кандидата на пост Президента України. Кампанія 2019 р. засвідчила необхідність законодавчого і практичного врегулювання процесу реалізації Урядом та місцевими органами влади нових соціальних ініціатив в умовах виборчого процесу.

 

Моніторинг засвідчив високу інтенсивність дочасної агітації на користь кандидатів до початку виборів або їхньої офіційної реєстрації. За 3 – 4 місяці до офіційного старту виборів політичні лідери витрачали значні кошти на різні форми агітації, при цьому юридично передвиборна агітація можлива лише у межах виборчого процесу та після реєстрації кандидата. 

Дочасна агітація є значною проблемою з погляду дотримання демократичних стандартів виборів. До офіційного старту виборів де-факто агітаційні кампанії здійснювались без дотримання вимог щодо прозорості та звітності виборчих фондів. 

Якщо політичні партії постійно звітують про свої витрати, то фізичні та юридичні особи мали можливість безконтрольно фінансувати агітаційні кампанії до моменту офіційної реєстрації кандидатів. Окрім тіньового характеру витрачених коштів, дочасна агітація спричиняла порушення принципу рівності кандидатів. 

Законослухняні кандидати перебували у завідомо нерівних умовах з політичними лідерами, які завчасно розпочали проводити агітацію і витрачати на неї непідзвітні кошти. 

ЦВК вперше на виборах в Україні вдалася до офіційного попередження кандидатів на пост Президента України про неприпустимість дочасної агітації. У своєму зверненні Комісія визнала відсутність юридичних інструментів для заборони агітації до реєстрації кандидатів, але вказала на негативні наслідки порушення належних стандартів проведення передвиборчих кампаній. 

Висловлена ЦВК позиція, незважаючи на її декларативність, сприяла посиленню експертної та суспільної дискусії про механізми забезпечення прозорості виборчих фінансів та принципу рівності прав кандидатів. До початку виборчого процесу не менше 20 потенційних кандидатів розпочали неофіційну агітацію на свою користь. Серед різних типів дочасної агітації політичні лідери найбільше використовували зовнішні рекламні носії та політичну рекламу в ЗМІ. 

Така агітація потребує значних витрат, але вони не підлягали повноцінному контролю до офіційного відкриття рахунків виборчих фондів кандидатів.

Загалом, в Україні право голосу мали 35 млн 566 тис. 121 громадян. Але на виборчі дільниці прийшли 18 млн 893 тис. 879 виборців. Тобто загальна явка в країні склала 62,8%. І в цьому випадку нічого рекордного не відбулося.

Зважаючи на те, що в країні понад 1,5 млн переселенців та безліч людей, які працюють не за місцем проживання, тимчасово змінили місце голосування лише 315 тис. 725 виборців. 

Всього в країні працювали 29 тис. 989 виборчих дільниць на 199 округах. При цьому за перебігом виборів офіційно спостерігали 94 тис. 483 міжнародних спостерігачів від громадських організацій, 187 осіб від іноземних держав та 2 тис. 157 осіб від міжнародних організацій.

Якщо ж брати загалом, то Зеленський отримав 5 млн 713,8 тис. голосів, а найменша підтримка виборців 2,6 тис. голосів – у кандидата Насірова.

Найактивнішими були виборці в Дніпропетровській області – 1 млн 647 тис. осіб, а в аутсайдерах жителі Луганщини – до дільниць дійшли 302 тис. громадян. При цьому саме в Луганській області найменша підтримка Порошенка (20 тис. голосів), а найбільше чинного президента підтримали у Львівській області (468 тис. голосів).

За Зеленського найбільшу кількість голосів віддали жителі Дніпропетровської області (майже 747 тис. голосів), а найменше – на Львівщині (159 тис. голосів).

Щодо столиці України, то голоси виборців розподілилися з відривом у кілька відсотків: за Зеленського 27,08%, а за Порошенка – 25,59%.