Роман Шухевич воював без оглядки на всяку “неможливість” до 1950 року

Яким же треба бути дебілом, щоб повестися на чергове виття польских правих і оголосити “контрпродуктивним” рішення Львівської облради зробити 2027 роком Романа Шухевича. 

Як ви можете взагалі зневажливо ставитися до найбільшого українського воїна 20 ст.? 

19 січня 1945 командувач польської “Armia Krajowa” Leopold Okulicki (“Ведмедик”/Niedźwiadek), щойно зустрівся з ворогом сильнішим за жінок і дітей, підняв лапки: “Зважаючи на неможливість продовження спрямованої проти НКВС і радянських військ широкомасштабної підпільної війни через втому населення, людські втрати та репресії з боку НКВС і польських органів державної безпеки”, видав наказ про розпуск “Armia Krajowa”. 

Армія Крайова, яка склала зброю з огляду “на неможливість” перед рускими,- це внутрішнє скреготіння для Польщі й досьогодні. І метаісторична заздрість до воїнів УПА.

Роман Шухевич без оглядки на всяку “неможливість», продовжив воювати. Двічі – в 1948 та 1949 роках літав (!!) з Чернівців в Одесу в санаторій НКВС лікувати сухоти в санаторій на Лермонтовській. До речі, смачно плюнувши в обличчя маршалу Георгію Жукову, який до 1948 року працював за кілька кварталів, його Сталін відправив туди керувати Одеським воєнним округом, але більше – боротися з місцевими кримінальними угруповуваннями. Чисто теоретично, вони могли і пересіктися, останній якраз збирав свої речі в поїздку на Урал.

Мислив стратегічно, беріг своїх людей, багатьом підрозділам наказав прориватися в Австрію, Баварію, Словаччину, де тисячі воїнів були врятовані і принесли в подальшому величезну користь українській справі у світі. Створив “ОЛЕГ” (“Організацію легальних членів”), за моїми даними чисельністю 14 тис. і наказав інтегруватися в комсомольські та партійні структури росії, вступати в київські та львівські університети. Боротьба тривала до початку 60-их років минулого століття. Наслідки його правильних рішень відчувалися і через десятиліття. 

У 1950 році його прийшла захоплювати група у кількості 600 спецпризначенців. Шістсот!!  

Генерал з гранатою в руці рвонув на ворога, одного вбив з автомата, заступника начальника УМГБ Львівської області збив з ніг, отримав три кулі в груди попри строгі вказівки “захопити живим”, і щоб не дати ворогу навіть теоретичного шансу використати себе проти української справи, швидше за все застрелив себе сам. 

У Польщі, Росії, та навряд чи в інших великих державах, сумніваюсь чи є хтось рівня генералу Роману Шухевичу.

Я розумію, що зараз наші генерали Залужний, Сирський, Драпатий вбили стільки руских, скільки жоден український генерал не вбивав раніше. Про них всіх памʼятатимуть тисячу років. Але цінність, тактика, стратегія, й естетика тої боротьби, повинна цінуваттися в ЗСУ сьогодні понад усе. 

По перше, тому що чим далі, тим політичний формат цієї війни буде нагадувати ту війну. І люди, які прийдуть після президента Зеленського, будуть приймати рішення в дуже схожих ситуаціях стратегічної невизначеності. І цей досвід, а головне тяглість боротьби, потрібно цінити. 

По друге, навчитися приймати правильні рішення, які працюватимуть на український народ на десятиліття вперед. 

По третє, позбутися цієї ганебної дистанції не тільки, до речі, з офіцерами УПА. В ЗСУ немає жодної бригади ім. Романа Шухевича. Як і бригади ім. Івана Мазепи. Імені Симона Петлюри. Інших наших найкращих людей, в дискредитацію імен яких московські люди вкладали сотні років. І ця ганьба працює донині в якихось найбільш віддалених закутках ваших мізків. 

А з Польщею потрібно вибудовувати відносини на основі нашої розробленої польської доктрини.

Для нас це була довга, важка різноформатна 25-літня польсько-українська колоніальна війна (1920-1945 рр.). В якій українській народ воював, захищаючи свою землю і себе самих. Як міг так і захищав. Яких союзників було потрібно, таких і обирав. І до речі, як в цій нинішній війні, воював за досить джентльменськими правилами.

І ми цю війну виграли.