Наше історичне завдання глобальне: знищити орду, з гарантією, на 300 років

Я досі вважаю, що цей сценарій війни найправильніший.

При чому він попри, як здається, “найменшу досяжність”, насправді, буде найбільш реалістичний.

Принаймні більш реалістичний за мрії: “вайна астанавісь, ать-два”.

Саме через упоротість супротивника. Путін хоче бути владичицею морською, не дає реалізуватися іншим сценаріям, значить саме тому і закінчиться все розбитим коритом для Сосії.

Війни за історію людства мають купу різних сценаріїв завершення окрім штучно звуженого розуміння війни, як єдиний варіант (дебільний): “всі війни закінчуються переговорами”.

Купа війн закінчилися не переговорами, а зникненням однієї з сторін. А переговорами в дійсності закінчилося не так і багато війн.

Наша війна швидше за все закінчиться не повним зникненням Росії, але значним зменшенням її у розмірах і обеззублюванням.

А інший варіант (наше знищення/капітуляцію) ми приймати відмовляємось.

Коли всякі фейкові “доброзичливці” в західних ЗМІ розповідають нам, що ми вже не зможемо вийти на кордони 1991 року, “а тому треба Україні домовлятися за німецьким-корейським сценарієм”, то вони забувають: нам і не треба прямо зараз рватися на кордони.

Наше історичне завдання більш глобальне: знищити орду, з гарантією, на 300 років.

А для цього нам треба рвати не свої жили в непотрібних зараз наступах, а виснажити життєвий потенціал державного утворення орків. І путін в цьому зараз нам допомагає. Орки зараз кинули всі зусилля на досягнення мети – знищення України. На карту вони поставили все. Їхній вожачок з кісткою в носі змушує їх розплачуватися життями, статусом у світі, багатствами накопиченими попередніми поколіннями – все на прорив оборони, підтримуваної 60% світового ВВП. Ці затрати в замислі мозкового центру Мордора рано чи пізно повинні компенсуватися зримими здобутками у вигляді хоча б визнаного Україною невигідного для себе миру, щоб рускіє отримали дофамінову винагороду і дозу пабєди.

Наше завдання – змусити ворога відчути крах витрачених на марне зусиль. Наше завдання не гнатися за золотою медаллю, а змусити ворога гнатися за нею самого до надриву аорти, а потім прийти четвертим.

І коли ворог відчує маріанську глибину спустошення, це спустошення його і вб’є.

Кордони 1991 року дійсно вже не повернуться. Бо після перемоги ми заберемо значно більше.