RAND прогнозує велику війну в Європі. І описує можливі сценарії

Чи готова до цього Європа і світ?

На початку листопада RAND Europe опублікував звіт “Ready for war 2030” на 56 сторінок.

Це достатньо цікавий стрес-тест: автори беруть один навмисно жорсткий сценарій і перевіряють, чи витримає його Європа без Америки.

Звіт RAND Europe (автори: Джеймс Блек, Кіран Суман-Чавхан, Лінн А. Іоріо з низкою співавторів) аналізує зростаючий ризик конфлікту високої інтенсивності між НАТО і Росією до 2030 року. Автори підкреслюють: питання вже не в тому, чи можлива така війна, а в тому, чи готові Велика Британія та союзники її вести — особливо в умовах можливого зменшення американської військової присутності в Європі.

Контекст і ключові загрози

Російська агресія проти України триває, а паралельно зростає інтенсивність гібридних операцій проти Великої Британії та інших членів НАТО: кібератаки, саботаж оборонної та критичної інфраструктури, порушення повітряного простору й комунікацій. Оцінки загроз від НАТО, ЄС і національних урядів вказують на реалістичну можливість peer-level конфлікту в Європі до 2030 року. Росія розглядає конвенційну війну як продовження стратегічного протистояння з Альянсом і діятиме по всьому спектру — від гібридних дій у “мирний” час і фази переходу до війни до відкритого бойового зіткнення та, у крайніх випадках, ядерної ескалації.⁠

Після холодної війни європейські (і британські) збройні сили зменшилися, а структура сил змістилася в бік дорогих “вишуканих” систем точності на шкоду масі. Війна в Україні показала цінність швидких інноваційних циклів, безпілотних систем і дешевої масовості. Велика Британія стикається з проблемами готовності платформ, навчання, запасів боєприпасів і загальної боєздатності. Критична національна інфраструктура (підводні кабелі, енергетика, транспорт, охорона здоров’я, цифрові мережі) залишається вразливою до дій нижче порогу відкритої війни.

Ілюстративний сценарій

Британія – піддослідний, але RAND прямо пише: ті самі проблеми є в усіх європейських союзників (!). Автори будують не прогноз, а інструмент аналізу — один можливий шлях розвитку подій (свідомо провокативний у місцях, щоб висвітлити проблеми):

  • Початок 2027: смерть Путіна, боротьба за владу, перемога силовиків, новий президент з ФСБ.
  • Квітень 2027: перемир’я в Україні (за посередництва США, за підтримки Великої Британії та Європи, часткове послаблення санкцій). Конфлікт заморожується; Росія зберігає контроль над окупованими територіями і починає відновлення сил.
  • З 2028: гібридна кампанія проти НАТО — дезінформація, атаки на інфраструктуру, комунікації та промисловість. У Східній Європі — наративи про «пригнічення» російськомовних меншин; на Заході — розпалювання розколів між союзниками.
  • 2029: криза в Південній Америці відволікає США; Європа розраховує переважно на власні сили.
  • 2030: ескалація гібридних дій, обмежена російська інтервенція в Естонії (Нарва) під приводом “захисту” етнічних росіян. Мета — показати, що стаття 5 не працює ефективно і розколоти Альянс. НАТО реагує декларацією статті 5 і військовою підтримкою (з обмеженою роллю США). Конфлікт розширюється (Високий Північ, спроби прориву в Північну Атлантику). Велика Британія стає пріоритетною ціллю через роль у GIUK Gap, стратегічній глибині та Allied Rapid Reaction Corps. Бойові дії тривають кілька місяців; до кінця 2030 — виснаження сторін і тендітне перемир’я з невизначеним майбутнім.⁠

Загалом Кремль прораховується: NATO відповідає єдино, починається повномасштабна війна. Британію б’ють по портах і авіабазах, бо через неї йдуть підкріплення. Листопад 2030 – війна на виснаження, воля Європи слабшає. Росія утримує Нарву і пропонує перемир’я.

2031 – другий заморожений конфлікт. Довіра до NATO підірвана.

Ось такий сценарій, який підкреслює ризики: недостатня єдність, повільна мобілізація, вразливість тилу, залежність від США та обмежена промислова база.

Основні виміри проблем

Звіт розглядає близько 12 вимірів, зокрема:

  • Суспільна стійкість і дезінформація: AI-генерована кампанія, спрямована на вразливі групи; повільний прогрес у whole-of-society resilience.
  • Критична інфраструктура (включаючи підводні кабелі та трубопроводи): зростання підозрілої активності суден, саботаж; потреба в кращій координації уряду й приватного сектору, стратегічній комунікації.
  • Система охорони здоров’я: кібератаки на лікарні, тиск на логістику медичних запасів.
  • Кібер-, електромагнітний і AI-домени: зростання гібридних інцидентів; необхідність зв’язків з передовими AI-лабораторіями, кращого регулювання та стійкості.
  • Космос: залежність від супутникового зв’язку; пропозиції щодо framework “own-collaborate-access”.
  • Мобілізація промисловості: атаки на персонал оборонних компаній, обмежена потужність виробництва, виснажені запаси (особливо складних озброєнь і боєприпасів) після допомоги Україні; конкуренція за кадри між оборонним і цивільним секторами.
  • Протиповітряна і протиракетна оборона, загрози БПЛА.
  • Людські ресурси та навички: проблеми набору, потреба в чіткішому позиціонуванні можливостей у секторі оборони та міжгалузевому плануванні кадрів.

У кожному випадку автори описують не лише безпосередню загрозу, а ширшу структурну проблему (недостатня маса, готовність, координація, стійкість) і можливі кроки до 2030 року: краща стратегічна комунікація, міжвідомчий підхід, інвестиції в промислові потужності, enterprise-підхід до робочої сили, розвиток власних або спільних спроможностей тощо.⁠

Висновки та значення

Сценарій не претендує на передбачення. Його мета — змусити думати про повний спектр викликів і те, що стримування працює лише тоді, коли супротивник вірить у готовність і здатність відповісти.

Ключові меседжі:

  • Потрібен глибокий зсув мислення: від “війни за вибором” до підготовки до peer-conflict близько до дому.
  • Європа (і Велика Британія) повинна зменшити залежність від США і будувати власні спроможності маси, стійкості та промислового масштабування.
  • Успіх залежить не лише від військових платформ, а від суспільної, інфраструктурної, промислової та кадрової готовності.
  • Дії вже зараз (захист CNI, запаси, інновації, координація, стратегічна комунікація) можуть запобігти конфлікту або суттєво пом’якшити його наслідки.

Станом на 1 квітня 2026 жоден вид британських збройних сил не виконав план по чисельності(!!!):

  • армія мінус 3%
  • флот мінус 7%
  • авіація мінус 12%
  • всього 126 741 людина замість 135 200

Запаси ракет і снарядів вичерпані допомогою Україні, виробництво ледь їх поповнює. Атомних підводних човнів – одиниці.

Тактична ядерна зброя:

  • у Росії 1 558 боєголовок
  • у Британії нуль (!)
  • у Франції, за даними RAND, близько 50

У Британії немає навіть публічної концепції, як стримувати росію всередині війни.

Промисловість живе “точно в строк”.

В одному сценарії Британія не може робити Storm Shadow, бо дрібна європейська фірма третього рівня перестала постачати полімер для ракетного палива (!). Про цю точку відмови ніхто не знав.

Підводні кабелі:

– після пошкодження два тижні до часткового відновлення, п’ять місяців до повного.

Лікарні:

– військові резервісти вдень працюють лікарями, і кадровики про це не знають. Мобілізація забирає медиків саме тоді, коли вони найпотрібніші.

Протиповітряна оборона:

– єдина відповідь на дешевий дрон – ракета Aster. Так довго не воюють.

Головна теза авторів – стратегій написано досить, проблема у виконанні.

Усе тримається на добрій волі і стосунках з великими підрядниками, а не на законах і бюджетах.

І ще: “точка кризи”, яка запускає надзвичайні повноваження, може не настати взагалі.

Росія точитиме Європу повільно, нижче порога атрибуції, поки промисловість не втратить ресурси ще до першого пострілу.

Що радить RAND

  • Ухвалити закон про повноваження на випадок війни заздалегідь: пріоритет замовлень, реквізиція, компенсації.
  • Картувати ланцюги постачання до третього рівня і проводити стрес-тести.
  • Купувати дешеву масу – перехоплювачі і безпілотники – замість ставки лише на дорогі платформи.
  • Будувати тотальну оборону за фінсько-шведською моделлю, де армія – лише одна з функцій держави.
  • Думати про післявоєнний устрій зараз: у сценарії перемир’я підписують поспіхом, без координат демілітаризованої зони, і Росія одразу його розхитує.

Що цікаво. Україна згадується у звіті майже на кожній другій сторінці (!!!) як джерело уроків: дешева маса, швидкі інновації, удари по лікарнях, атака на Viasat.

Але в самому сценарії Україна – заморожений конфлікт.

Єдина армія Європи з досвідом цієї війни в обороні NATO не бере участі (!)

Європа захищається без неї. І без Америки.

Але щось нам підказує: якщо Росія таки нападе на Європу, гарантом безпеки на окремих стратегічних напрямках у Європі може виявитися не NATO, а саме Збройні сили України.