Міністр оборони Британії проголосив кінець епохи “дивідендів від миру”

Грант Шаппс назвав 2024 рік “точкою перелому”. “Для України це рік, коли може вирішитися її доля. Для світу це найбільший в історії “рік демократії”, коли мало не половина населення світу йде на виборчі дільниці. І для Британії це має бути час, коли ми ухвалимо рішення щодо нашої оборони”, – пояснив він.

Також міністр згадав про промову у цьому ж місці прем’єрки Маргарет Тетчер невдовзі перед падінням Берлінського муру. У ній вона говорила про оптимізм, і тоді почався період, коли екзистенційні загрози, здавалося, зникли.

Шаппс констатував, що тепер відбуваються протилежні процеси: Росія стала войовничою авторитарною державою і намагається поглинути Україну, Китай спостерігає за реакцією Заходу, КНДР обіцяє розширити свій ядерний арсенал, Іран може отримати свою ядерну зброю, і всі ці держави так чи інакше співпрацюють між собою.

Він додав, що тоді як у роки холодної війни стратегічні суперники Заходу видавалися цілком раціональними гравцями, тепер вони “більш нестабільні та ірраціональні”. Зокрема, важко спрогнозувати, чи працюватиме з ними стратегія ядерного стримування, як вона працювала з СРСР.

До цього додаються терористичні загрози, кібератаки та гібридні методи, як “шантаж мігрантами”.

На думку міністра оборони Британії, у найближчі п’ять років перед союзниками постануть численні виклики, пов’язані з діями Росії, Китаю, Ірану та КНДР.

Шаппс висловив контраргументи прихильникам думки, що Британії краще  “зосередитись на власних справах”, наголошуючи, що у такому разі Британія “сліпо попливе в епоху авторитаризму”.

Міністр окремо зупинився на російсько-українській війні, наголошуючи, що це “тест” для Заходу і союзники не мають підвести Україну.

“Путін вірить, що Заходу бракує стійкості. І оскільки ставки тут – майбутнє світового порядку, ми маємо довести, що він помиляється. Якщо “подарувати” йому перемогу у цій війні, це лише збільшує ризик ескалації. Не лише тому, що він зациклений на відбудові Російської імперії, а тому що це буде сигналом слабкості для інших потенційних агресорів”, – наголосив глава Міноборони Британії.

“Ми пройшли від повоєнного світу до передвоєнного світу. Епоху ідеалізму змінив період жорсткого реалізму… Ми стоїмо на перехресті – чи дати морю проблем носити себе як завгодно, чи зробити все, що можемо, щоб відвернути небезпеку. Насправді вибору як такого немає. Щоб гарантувати наші свободи, ми маємо бути готові”, – сказав він.

Шаппс також нагадав про підписану минулого тижня історичну угоду між Україною та Великою Британією про співпрацю у галузі безпеки.

За його словами, Британія розуміє, що боротьба в Україні є екзистенційною, вона демонструє, що немає такого терміну, як локальний конфлікт.

Оригінал промови можна прочитати тут.

НАТО та Росія значно ближче до війни, ніж багатьом здається. Про це пише у своєму аналітичному огляді в мережі Х (раніше Твіттер) науковий співробітник Університету Осло в Норвегії Фабіян Гоффманн. 

Часове вікно для переозброєння НАТО коротше, ніж багато хто вважає. На мою думку, у нас є в кращому випадку 2-3 роки, щоб відновити стримування Росії.

Однією з поширених помилок при аналізі загрози з боку Росії є потрапляння в пастку “віддзеркалення”. Це означає припущення, що Росія розглядає потенційний конфлікт з нами так само, як ми розглядаємо потенційний конфлікт з нею. Ніщо не може бути далі від істини.

Крім того, важливо бути обережними, не екстраполюючи занадто багато уроків з України і не припускаючи, що війна з Росією розгортатиметься подібним чином, хоча і в більших масштабах. Насправді війна між НАТО і Росією, найпевніше, набуде зовсім іншої форми.

Росія не планує широкомасштабної конвенційної війни з НАТО, яку ми зараз спостерігаємо в Україні і до якої ми в першу чергу готуємося. Вже до того, як зазнати значних втрат на полі бою в Україні, Росія знала, що програє в такому сценарії.

Російське мислення щодо війни з НАТО обертається навколо концепції контролю та управління ескалацією. Основна мета Росії у війні з НАТО — ефективно впоратися з ескалацією та якнайшвидше припинити війну на вигідних для Росії умовах.

Замість того, щоб повністю розгромити НАТО у тривалій наземній війні, подібній до тієї, що ми спостерігаємо в Україні, російська доктрина передбачає, що Росія намагатиметься примусити НАТО поступитися, сигналізуючи про свою здатність завдавати дедалі більшої шкоди.

Це означатиме, зокрема, завчасне завдання далекобійних ударів по критично важливих об’єктах цивільної інфраструктури в європейських країнах НАТО. Послання урядам країн НАТО: не приходьте на допомогу своїм східноєвропейським союзникам, якщо ви не хочете, щоб ваше населення страждало.

Одночасно Росія поширить свою ядерну парасольку на будь-яку територію НАТО, яку їй вдасться захопити під час початкового нападу. Це надсилає другий сигнал: будь-яка спроба повернути цю територію, особливо зовнішніми силами НАТО (США), призведе до ядерної ескалації.

Психологічний страх перед ескалацією, яка зрештою може призвести до неприйнятної шкоди, має відкрити двері для переговорів про майбутнє НАТО та архітектуру безпеки в Європі – звісно, на умовах Росії.

Такий сценарій ведення бойових дій – це не змагання сил, а насамперед змагання, пов’язане з ризиком. Виникає питання: хто першим відступить, зіткнувшись з перспективою широкомасштабної війни, включно з потенційним обміном стратегічними ядерними боєголовками?

Як відомо історикам часів холодної війни, баланс військових сил не є визначальним для результатів у змаганнях, пов’язаних з ризиком. Натомість вони часто визначаються балансом рішучості, тобто відносною готовністю залишатися непохитними навіть тоді, коли ризики зростають.

Ось чому Росія дотримується такого типу стратегії. Росії не потрібно відповідати звичайній силі НАТО. Доки НАТО поступатиметься першою під зростаючим психологічним тиском через брак рішучості, Росія може перемогти.

Річ ось у чому: війна, що триває в Україні, дає Росії важливий урок – Заходу бракує рішучості. Внутрішня роз’єднаність і нескінченні дискусії про ескалацію лише зміцнюють віру Росії в те, що НАТО відступить, коли справа дійде до конфлікту.

Це означає, що Росії не доведеться чекати, поки її звичайні збройні сили будуть відновлені. Сценарії, за якими у нас є 5-10 років на переозброєння після закінчення війни, на мою думку, занадто оптимістичні.

Я поділяю думку східноєвропейських країн, що у нас є в кращому випадку 2-3 роки, щоб відновити надійні сили стримування Росії. В іншому разі ми наражаємося на серйозний ризик того, що Росія кине нам виклик, рано чи пізно.

НАТО має переконливо заперечити здатність Росії захопити будь-яку значну частину території альянсу або погрожувати ударами по критично важливій інфраструктурі НАТО.

Ми також маємо провести серйозну дискусію не лише про те, як запобігти війні з Росією, а й про те, як вести таку війну. Чи готові ми завдати удару у відповідь по критично важливих об’єктах російської цивільної інфраструктури, якщо Росія першою завдасть удару по наших об’єктах? Як ми відреагуємо на те, що Росія застосує ядерну зброю першою?

Наша неготовність продумувати ці сценарії викликає занепокоєння. З 2014 року російські інтелектуали широко і публічно обговорюють, як виграти війну проти НАТО. Де наші дебати?

Що нам потрібно, особливо в Європі, так це зусилля всього суспільства, щоб навести лад у наших справах. Не можна заперечувати, що це вимагатиме значних витрат, але я не бачу іншого життєздатного варіанту. Розглядаючи найгірші сценарії, як ми і повинні, час вже спливає.