Будьте обережні з тим, що ви хочете

“Будьте обережні з тим, що ви хочете”, – David Brooks у The New York Times.

Пару місяців тому компанія, в якій я працюю, проводила для нас тренінг по стратегічному мисленню. І з усіх краш-тестів, які на нас випробовували, мені запам’яталася одна концепція. 

Якщо дуже спростити: про різницю між ідеалістичним та матеріалистичним типами мислення. 

 В чому сила і слабкість обох? Кому притаманна, всі підводні течії, як з цим жити зрештою?

Я і до тренінгу в житті кілька разів задумувався чи правильно я поступав в тих чи інших обставинах. Але тільки після цих обговорень остаточно для себе зумів все пояснити. Це один із найскладніших виборів, тому що визначає нашу етичну складову життя.

David Brooks у своїй колонці подивився на це трохи іншим поглядом, хоча фабула схожа: 

 “Як жити повноцінним життям, прагнучи досягти амбітних результатів, і не стати при цьому покидьком?”

На його думку, “амбіції — це одночасно і благословення, і прокляття. Амбітні люди часто бувають безжальними, маніпулятивними, одержимими статусом і настільки зосередженими на успіху, що стають порожніми всередині. 

Шекспірівська п’єса “Макбет” — найкращий приклад того, як людина, яка стає рабом своїх амбіцій – цього ненаситного, руйнівного звіра, з часом ізолює та знищує сама себе.

“У реальному житті мої альтруїстичні бажання самі по собі недостатньо сильні, щоб спонукати мене до важкої праці, необхідної для досягнення чогось значного. Якщо я збираюся написати книгу, мені потрібно поставити свої егоїстичні бажання на службу моїм вищим бажанням. Мені потрібне моє ім’я на обкладинці та можливість, що читачі можуть вважати мене розумним… це задовольняє моє ego. Щоби бути цілеспрямованим, потрібно використовувати як безкорисливі, так і егоїстичні мотиви. Багато хто з нас живе саме так”.

І робить висновок: “Якщо ваша внутрішня відданість ремеслу не є домінуючою, скажімо, у співвідношенні 70 на 30, ви опиняєтеся на морально небезпечному ґрунті. Якщо ви робите це лише заради грошей та похвали, ви зрештою будете нещасними. Вам бракуватиме відчуття відданості своєму покликанню. Що впливає і на особисте життя”.

Коротше, в основі нашої життєвої етики завжди лежить сформований у нашій голові  ідеалістичний або матеріалістичний тип мислення.

Є різні пропорції. Я зустрічав від 0 до 100 % з різними перекосами. Зі свого досвіду скажу, що життєвий баланс цих двох типів мислення і поведінки і є секретом вашого особистого щастя. Або нещастя. Це вже як кому пощастить

На цьому тренінгу, про який я згадував, лектор нам відкрила такий закон. 

Що типу, якщо ви материаліст, в бізнесі чи на службі суспільству, маєте чітку егоїстично налаштовану свідомість, як правило без емпатії та любові до людей, не знаєте що таке суспільний інтерес, цінності, без професійної та національної ідентифікації, без привʼязки до середовищ, ви без емоцій віддаєте або виконуєте доручення, успішний/на в карʼєрі. Все ніби добре. Але живете в цій боротьбі з самим собою максимум до 45 років. Далі ви – “суспільний овоч”. Ви стаєте не цікавими ні суспільству, ні собі. Далі – тільки кризи.

А людина з ідеалістичним типом мислення, вона може змінюватися сама, і змінювати суспільство навколо себе, народжувати ідеї, боротися за них аж до самої смерті. При чому перевинаходити себе безкінечну кількість разів. В різних сферах. Починати життя з нуля. Починати професійне життя з нуля. Це якийсь розтягнутий в часі успіх, трохи інша субстанція кайфу.

Тільки такі люди і можуть змінювати світ. 

Мабуть, за цим балансом ми й відбираємо собі близьких людей. Формуємо настрій в колективах, задачі в бандах, місії в політичних угрупованнях. 

Тож, спробуйте чесно порахувати у відсотках свій баланс щастя.