Які є докази існування Русі ДО 862 року – вигаданого “прикликання Рюрика”?

*) Ібн-Хордадбех, «Книга шляхів і держав», написана в 844—848 (пару десятиліть до “прикликання”). Цитата завжди ставить норманістів в ступор:
– “Що стосується русів, а вони — вид слов’ян, то вони везуть хутра бобра, хутра чорних лисиць і мечі з віддалених [земель] слов’ян до Румійського моря, і бере з них десятину володар Руму. А то йдуть по [Танісу](Дон), річці слов’ян, входять у Хамлідж, місто хазар, (м. біля Каспійського моря) і бере з них десятину їхній володар. Потім вирушають до моря Джурджана (м.Горган на Каспії) і виходять на якомусь облюбованому його березі, а навколо цього моря — 500 фарсахів. Іноді везуть свої товари з Джурджана на верблюдах до Багдада, де перекладачами для них слугують [місцеві] невільники зі слов’ян”.

Ось так. Руси – вид слов’ян, розмовляють слов’янською мовою. Живуть руси поруч з Румом (мається на увазі Візантією) і Хозарами. Торгують через Чорне море з Румом і через Дон з Багдадом. Нарешті: руси мають державний апарат здатний до організації логістичних операцій недоступних більшості народів Європи.

(*) Бертинські хроніки, 839 рік – ще одне свідчення існування Русі до вигаданого Рюрика:
– “839 року до імператора франків Людовика І прибуло посольство із Візантії від імператора Теофіла, в складі якого прибуло також посольство народу, що зветься Рос (Rhos). Вони стверджують, що король (rex) їхній, якого звуть каганом (chacanus), направив їх до імператора (Теофіла), як вони запевняли, заради дружби. Теофіл просив Людовика, щоб милістю імператора і за його допомоги вони отримали можливість крізь його імперію безпечно повернутися на батьківщину, бо шлях, яким вони прибули до Константинополя прямує землями варварськими і у своїй надзвичайній дикості винятково лютих народів, і він не бажав, щоб вони повертались цим шляхом, аби не наражалися за нагоди на яку-небудь небезпеку.”

Тобто Русь як держава існує в 839 році. Коротко і ясно. Знову до “прикликання Рюрика”. Король Русі має титул каган (не конунг). Територіально Русь знову-таки розташована десь поруч з Візантією.
Але в цьому джерелі є згадка про послів-шведів від Русі – вона завжди подобалася норманістам:
“Ретельно розслідувавши цілі їхнього прибуття, імператор дізнався, що вони походять з народу шведів (Sueones), і, вважаючи їх радше розвідниками і в тій країні і в нашій, ніж послами дружби, вирішив про себе затримати їх до тих пір, доки не вдасться достеменно дізнатися, чи з’явились вони з щирими намірами, чи ні. Про це він не оминув… повідомити Теофілові, а також про те, що з любові до нього прийняв їх ласкаво і що, якщо вони виявляться гідними довіри, він відпустить їх, надав можливість безпечного повернення на батьківщину і допомогу; якщо ж ні, то з нашими послами відправить їх перед його (Теофіла) очі, аби той сам вирішив, як з ними слід вчинити.»

Але нас згадка про шведів-розвідників-послів не має бентежити. Вікінги плавали по світу, знали мови, наймати їх було нормальним явищем в ті часи. Були вони на службі в наших царів, була власна “варязька гвардія” і в Константинополі. Це було нормально.
Головне – факт: ще одне джерело підтверджує, що Русь як держава існує до Рюрика.

(*) “Баварський географ”. Манускрипт датують періодом не пізніше 840-х р – теж до “прикликання”. Тут вже більш точне географічне положення цієї Русі.
Невідомий автор “географа” перераховує державні утворення Європи, народи на ключових торгових шляхах і кількість градів у кожного з відомих йому народів. Є в нього і Русь (Ruzzi). Ruzzi в списку розташовані одразу після Caziri (хозари). Також ці руси перераховані в одній логічній частині карти поруч з назвами, які дослідники трактують як інші наші князівства: волиняни, сіверяни, древляни, уличі, тиверці, черв’яни.
Автора не цікавлять свеї, бо очевидно знаходяться вони не на ключових торгових шляхах. А от руси в нього є (адже Руси тримають ключові сухопутні магістралі з Європи в Азію – наприклад Трахтемирівський брід – городище Монастирок – і одночасно річкові шляхи з півночі на південь).
Також автор вказує величезну кількість міст у навіть не у всіх наших “племен”, а у кожного окремо. Ця кількість у кожного з племен в рази, іноді десятки разів більша за інші європейські народи.
Величезна кількість градів ранньої Русі дійсно підтверджена сучасною археологією (про це далі).
Автор добре знав політичну географію України і русів розташовував саме в цій частині суші, а не в Скандинавії.
Що цікаво: автор не вказав полян. Ще одне опосередковане підтвердження, що поляни саме в ті часи вже закінчували змінювати самоназву на “руси”.
В Київському літописі – “Поляне, що нині звуться руссю”. В Никонівському – “роди, що звуться руссю”.
Всі згадки взаємно підтверджують одна одну.

(*) Наступний доказ існування Русі до 862 року – похід Русі на Константинополь 860 року.
Про цю подію нам відомо не з одиночного фейку написаного через 3 століття, а від прямого очевидця подій – Константинопольського патріарха Фотія. Підтверджує похід русів венеціанський хроніст Іоанн Диякон. Про цей похід русі на Константинополь навіть згадує в листі до візантійського імператора папа Микола І, якому відомий також і наступний похід русі на Кавказ.
Адепти теорій про всюдисущих вікінгів пояснюють цей похід просто: це “просто” були такі руси-шведи на чолі з Хаскульдром-Аскольдом, вони перескочили час і простір і зробили похід Русі на столицю Візантії ще до появи русі в столиці Русі. Ці пояснення нас цікавлять мало. Бо автори цими поясненнями самі ж спростовують власні теорії. Виходить із їхніх же слів: Рюрик з Олегом не приносили Русь на Русь.

(*) Аль-Якубі. Цей автор пише дещо пізніше подій, що нас цікавлять (сам він помер 897 або 905 року). Але для тих часів розрив невеликий. Пише він про події 853/4 р часів Аскольда, що теж відбулися до появи Рюрика і скандинавів на сторінках історії. Молоді роки аль-Якубі прожив у Вірменії – недалеко від місця описаних ним подій, що додатково робить його повідомлення цікавішим.
Отже, аль-Якубі повідомляє:
У 853 – 854 рр. війська Арабського халіфату загрожували північногрузинському племені санарійців. Санарійці звернулись за військовою допомогою до найбільших сусідніх царів. Аль-Якубі перераховує найсильніших сусідів санарійців: Сахіб-ар-Рум, Сахіб-ар-Сарір і Сахіб-ар-Сакаліба. В перекладі: цар Візантії, цар Хозарії та… цар слов’ян. Очевидно, що царство слов’ян десь між Візантією і Хозарами, яке могло б надати грузинам військову допомогу це і є Русь.
Навіщо цьому царю слов’ян раптом писати лист в Скандинавію з сльозними розповідями, як “нема серед нас влади, приходьте нами правити”, коли йому самому пишуть листи про військову допомогу – історики не пояснюють.

(*) Археологія. Більшість радянських істориків відстоювала думку, що ранні українські міста з’явилися не раніше кінця 9 століття-початку 10 ст. Трошки підрізавши давність нашим містам і трошки зістаривши Новгород, можна довести путінські брєдні, що Русь пішла з сєвєра.
На ділі цей міф давно спростований. Значна частина градів на території України з’явилася ще 7-8, а то і в 6 ст. Нині на території України відомо сотні городищ 2-ї пол 1 тис. Аналіз 670 городищ 8-13 століть відомих українській археології проводить в своїй фундаментальній роботі український археолог М.П. Кучера – “Слов’яно-руські городища VIII-XIII ст. між Саном і Сіверським Дінцем”.
Ще раз: 670 городищ!
Наші історики недавно зібрали і видали каталог всіх скандинавських речей коли-небудь знайдених на території України. Кожну запонку і сокиру дбайливо порахували – таке б завзяття та в мирних цілях. Так от вийшло аж 600 скандинавських речей.
Скандинавських РЕЧЕЙ у нас знайдено менше ніш українських ГОРОДИЩ.
Це діагноз цим казкам про вікінгів і такій історичній науці, що їх обстоює.

(*) Град Кия – попсовий. Його знають всі (Замкова і Старокиївська гори – городища з 6 ст.). А от наприклад про полянське місто Родень на Княжій горі біля Канева чули менше.
Розкопали місто в свій час археологи Біляшівський, а пізніше Г. Мезенцева.
Велике місто тут існувало починаючи з VII — VIII ст. Укріплене, вал 5-6 м. Вал до речі чітко помітний на місцевості досі, а не, як в Новгородє – повністю “оплил”. Площа лише дитинця 1.5 га.
Родень – один із політичних і релігійних центрів місцевого полянського населення. Назва, вірогідно пов’язана з верховним божеством слов’ян – Родом. Або ж з лівою притокою Тясмину – Ірдинь, яка в ті часи називалася Рдень. Ну або і з тим, і з тим.

Початки Родня на Княжій горі археологія датує 7-8 століттям – задовго до виходу руотсєй-вікінгів на історичну арену. Місто було визначне, велике, на важливому торговому шляху. А головне: культурно розвинене. Наприклад, відома унікальна пластинка з воїнами із Родня. Ця пластинка знайдена М. Ф. Біляшівським на Княжій горі при розкопках у 1892 р. Датується ця пам’ятка як рання (техніку позолоти Б. О. Рибаков відносить до IX—X ст.). На ній слов’янські воїни-оборонці міста (стрижка під кружок) зображені на передньому плані перед високими мурами свого міста, яке вони ніби захищають.
Наші науковці дозволяють себе гіпнотизувати якоюсь одинокою сокирою вікінгів. А в реальності саме ця пластинка доводить державотворчі процеси на нашій території. Місцеві жителі Родня уже в часи ранньої Русі мали високу політичну культуру і звеличували своїх воїнів. Це і є патріотизм. Навіть Нестор літописець писав про полян: “мужі мудрі і тямущі”.
Але є на пластинці ще одна деталь: корабель. Поляни з Родня звеличували також власний флот. Це підтверджує, що поляни прекрасно знали, що таке кораблі і мореплавання без всяких іноземців.
Західні історики на повному серйозі доводять казки, що слово Русь пішло від фінського слова “руотсі” (веслярі), яке нам стверджують, походить від давньонордського roðz- “гребці, флотилія” або róþsmenn “гребці-найманці”. Давньоронормандське слово ніде не зафіксовано, ніяких доказів його існування не наводиться, але історики стверджують. Пояснення унікальне в своїй наївності: просто відсталі фінські аборигени дуже вразилися розвинутими вікінгами-веслярами, а тому південніші від цих двох на 1000 км поляни чомусь вирішили назвати власну країну фінським словом “веслярі”. Звучить наче маразм божевільного. Але це визнана наукова теорія. Підтримується західними істориками.
Але тут навіть родюча українська земля вирішила хлопнуть по лбу: взяла і видала табличку з полянами, які і самі мали флот кораблів і ніяких “розвинутіших скандинавських веслярів-руотсєй” не потребували. Такий облом.
А ще кажуть: історія не точна наука))

(*) Окремо путінські брєдні про “Новгород-колиска Русі” я вважаю треба розбивати простим порівнянням розмірів.
За твердженнями сучасних рускіх археологів, які на замовлення Путіна “знайшли” фейкові укріплення на вигаданому “Рюріковом городіщє” в Новгороді, всього “Рюрікова” городища станом на середину 9 століття (прізваніє варягов) – аж цілий 1 (один) грандіозний гектар площі.
Вражає.
Але на відміну від Новгорода і примітивних слов’янських та скандинавських стоянок, які роздуває Путін (“Любшарская крєпость”, Ізборск і тд), полянське місто русів Родень лише у дитинці має 1.5 гектари (а поруч ще декілька поселень). Городище Старокиївської гори – 2 га з культурним шаром VI-Х ст. Як вже було сказано: в Україні відомі 670 городищ того часу. Городище Заруб-Монастирок на Трахтемирівському півострові – 2.6 га. Пам’ятками торговельних зв’язків тут є три арабські монети 742- 814 рр.
Ну і так звана, грандіозная путінська Любшанская «крєпость». Вся крєпость – 45*45 м.
“Грандіозні” 0.2 гектари.
В десять разів менше.

Тобто і за кількістю північних слов’янських міст, і за їх розміром вони програють будь-якому місту на території України того часу. Будь-яке городище на території України тих часів переважає і за величиною культурного шару і за багатством знахідок все, що розкопали путінські гноми.

(*) Доказів ще багато, але завершити можна цитатою з Никонівського літопису:
– “В лето 6384. О князи рустем Осколде. Роди же нарицаемии Руси, иже и кумани, живяху в Ексинопонте, и начата пленовати страну римляньскую, и хотяху пойти и в Констянтинград”.
Саме цей шматок в усьому літописі, як вважається істориками, взятий з невідомого нині, але відомого тодішньому літописцю грецького рукопису.
Його чомусь відкидали, але тут одразу декілька важливих місць.
1) “Роди, що звуться Русами”. Інша назва русів – роди. Згадуємо Родень, річку Рдень (сучасна Ірдинь). Річка Рось – там же.
2) Роди-роси в часи князя Оскольда уже потужні, щоб “пленовати страну римляньскую” і “іти на Констянтинград”. Ці твердження підтверджується історичними фактами, як от похід 860 року родів-русів на Константинополь, у яких був власний флот згідно таблички з Родня.
3) Нарешті вказується географічне походження Родів-Русів: вони ніякі не вихідці з “моря Варяжського”, а живуть в Ексинопонті (Чорне море). Скажем одразу: там, де ці роди-руси живуть і донині.
4) Ну і в році 6384 або 876 русів досі очолює князь Аскольд. Рюрик десь таємно сидить в болотах і не показується на сторінках історії.

Хтось скаже: та це просто незрозумілий шматок в літописі, який написаний через декілька століть! Але чомусь “незрозумілий шматок з літопису” про Рюрика теж написаний через декілька століть ліг в основу цілої норманської теорії. Ніхто із сучасників не чув ні про якого Рюрика, Трувора і Синеуса. Немає ніяких інших джерел про їх існування. В археології басні не підтверджені. Народні етимології про руотсєй, комедійний бойовик про Синеуса і Трувора (швед. sine hus – «свій рід») і (швед. thru varing – вірна дружина) давно осміяний нормальними істориками, як просто наївна середньовічна легенда, коли шведські слова і вирази позаписували в “імена князів і держав”. Так само ми можемо стверджувати, що Швеція пішла від українського слова “швець” – буде теорія того ж рівня. А от такий самий шматок з літопису про родів-русів, їхнього князя Оскольда, нікому не подобається. Бо підтверджує він автохтонне походження Русі.
———–

Деякі наші історики на шведські гранти розповідають, як в Рашці “боролися з норманзімом” (його в рашці і вигадали, але ок). В цей час сам путін в Рашці за допомогою норманізму робить Київ і Чернігів прикордонними містечками.

– «Великий Новгород, Рюриково городище, Старая Ладога, Изборск – все это колыбель Руси, исток нашей цивилизации и нашего государства». По словам Путина, “именно отсюда, с севера, начинались походы первой русской династии Рюриковичей, шли торговые караваны “из варяг в греки”, создавалась Русь – крупнейшее государство Европы того времени, объединившее славянские, финно-угорские, тюркские и другие племена, собравшее их под свои крепнущие крылья от Ладоги и Балтики, Новгорода и Пскова, до Киева и Чернигова, Азова, Черного моря, Крыма”.

Наукові теорії повинні базуватися на фактах, спостереженнях і доказах, які можна перевірити і підтвердити через експерименти, археологічні дані, документи або інші об’єктивні джерела. Теорія, яка опирається лише на інтерпретацію або припущення без твердих доказів, може бути гіпотезою, але вона не є науковою теорією.

Твердження про те, що якісь люди за 1000 км на північ від Києва призвали якогось іноземця Рюрика, про це написали в єдиному джерелі через 3 століття після самої події – це навіть не доказ. Це суцільні припущення.

Ці наївні псевдоісторичні вірування тубільців спростовуються фактами. Поляни-руси знали флот, мали князів, самосвідомість, звеличували власних воїнів, мали розвинену державність. Руси вже існували і називалися русами в часи Ібн-Хордадбеха.
Це доведено фактами.