Ми втратили “політика Залужного”

За цей важкий місяць, починаючи з Мюнхенської конференції з безпеки, ми втратили не тільки політичну суб’єктність країни, а й “політика Залужного”. Це такий ньюанс. Ніхто цього ще не відрефлексував.

А можливо, його ніколи й не було, до речі. Це ж все було у фантазіях, так спокійніше було жити. В минулому році у всіх зривало дах від “самітів миру”, проте у вас був козир в кишені – наш генерал. Проте, він якось просто розчинився в геополітичному просторі.

Опублікував свою банальну статтю в УП, яка сенсами відстала від реалій на кілька місяців. Був виступ в УКУ, нудний і безсенсовий. Виступ в Chatham House в Лондоні з обережним звинуваченням Америки, що вона стає частиною віссю зла. Ось і все.

Грубо кажучи, генерал Валерій Залужний як політик у 2025 році міг би піти двома шляхами: або генерала Ейзенхауера, або маршала Жукова.

Дуайт Ейзенхауер, герой війни, американських командуючий союзними військами в Європі, звільнив Європу від німецького фашизму, потім обійняв посаду президента Колумбійського університету, розробив ідеологію хрестового походу проти комунізму, відмінний стратег й ініціатор багатьох міжнародних ініціатив. Потім став Президентом США. Будував автобани, заснував DARPA, МАГАТЕ, In God We Trust – це теж він написав на доларах. В цілому він один із найуспішніших американських президентів.

Георгій Жуков, герой війни, маршал перемоги, приймав парад перемоги на Червоній площі на білому коні, проте вже через рік був звинувачений в масових мародерствах в окупованій частині Німеччини, відправлений в Одесу командуючим військовим округом, по суті – ганяти “воров в законі”, потім його відправили на Урал ще там чимось командувати. В 1955 став міністром оборони, душив Угорську революцію в 1956 році, вбив Берію, ніби планував державний переворот, але його примусово відправили на пенсію.

“Політик Залужний” поки що обрав заслання, шлях Жукова на рівні символічної реальності. Я розумію, що у політиків з авторитетними військовими завжди були проблеми. Але коли (так вже вийшло) у тебе найвищий рейтинг довіри, у тебе перед нацією зовсім інші обов’язки. Ти якби собі вже не належиш.

І зараз, коли відбуваються найдраматичніші події, які виллються у Другий поділ України влітку 2025 року, публічно мовчати і не використовувати такий ресурс, – це означає тільки одне. Ти його швидко втратиш. Історія – це така дама з примхами.

Тому, за відсутності публічного політичного процесу, знищеними інституціями, неможливістю виробити чіткі переговорні позиції офіційними персоналіями, перед загрозою внутрішнього перевороту, Україні потрібні авторитетні пропозиції від людей, яким довіряють. А довіряють небагатьом. Потрібен хтось (припустимо що це він), хто запропонує порядок денний.

Інакше скоро зʼявляться альтернативні переговорники з Росією з нашого боку, хто запропонує Путіну свій варіант “миру”. Будуть вкидатися такі групи людей і такі ідеї, яким ми нічого не зможемо протиставити. Тому що всі виснажені і втомлені.

Гра майже програна.

Проте.

Ми чемпіони світу по саботажу навʼязаних рішень. І не тільки навʼязаних. Плюс – Бог за нас! А це дуже сильний союзник.