Мафіозний агіт-підрозділ каже, що не має відношення до босів мафії

Мафіозний агіт-підрозділ каже, що не має відношення до босів мафії.

Як весело.

Я вже розповідав: всі мафії в усіх країнах мали власний взвод менестрелей і скоморохів. Це невід’ємна частина роботи будь-якого професійного кримінального угрупування: доки банда на базарі вичищає кишені роззяв, інші члени банди відволікають увагу.

В банді є щипачі і розводіли, які займаються лише тим, що лізуть в кишеню. А є актьори, які кишені не ріжуть, лише професійно грають “простого прохожого”, який створить достовірність оборудці (чи “чесного журналіста”, який зараз вам представить чергового гуру, що вилікує вас від всіх проблем).

Але лоха розводять всі разом.

І ділять награбоване потім теж всі разом.

Це класика роботи великих мафій. Саме життя підказує їм цей сценарій.

У післявоєнній Японії, коли виникли основні мафіозні клани, мафія намагалася подати себе як: захисників слабких, спадкоємців самураїв, патріотів, борців за справедливість проти продажних чинушок (“слава коломойському й групі приваааат”, “10 тис дол за мскля”, “патріотичний олігарх” – лол).

Саме тоді, уже в 1950-1960-х найбільші боси мафій, таких угрупувань як Yamaguchi-gumi, Sumiyoshi-kai, Inagawa-kai почали масово фінансували культурку. Телебачення, медіа, газети, телевізійні шоу, спортивні шоу, гумористично-розважальні шоу – все було під контролем.

Все це давно розібрано і встановлено в розслідуваннях національної поліції Японії.

Звісно, боси мафії контролювали кіностудії і знімали кіно. Наприклад, студія Toei (東映) — одна з найбільших японських кіностудій — десятиліттями виробляла величезну кількість фільмів і просувала романтизований образ якудзи. Це, звісно, не фільм “слуга народа” про чесного парня з народа, що пішов проти зажраних чинушок, але невід’ємним атрибутом фільмів про якудзу був саме цей мотив: простий чесний герой проти продажних бариг.

Коли порівнюєш наших мафіозі з італійцями чи якудзою іноді це натикається на нерозуміння. Бо як же це, ми ж всі знаємо, що якудза це “загадковий ніндзя з сюрікенами” (а італієць з Коза Ностри це витончений Дон Корлеоне і його вірний консільєрі Том – і всі в шикарних костюмах).

Насправді цей образ поширювали самі ж бандюки і образ цей не має нічого спільного з реальністю.

В реальності мафія в Японії робила те саме, що й Ігарь Валєріч і йому подібні персонажі.

Наприклад, один з напрямків ОЗУ в Японії це зовсім не стрибати кувирком, як ніндзя з катаною, а простіше: відкрити купу дрібних чорнушних газет, які тримаються членами клану, і атакувати джинсою бізнесменів, політиків. А потім приходити і пропонувати: припиняєм накат за слухняність і відкат.

Так що ось вам, що таке мафія: “розслідувачі”, які потім стають залізничниками, видатними енергетиками і членами наглядових рад, де прібарахляються по брови, — це теж ОЗУ. Бо шантаж і вимагання в організованій групі це те, чим займаються всі мафії світу.

В Україні здається, що наші чорні політтехнологи, фейкові медіа-помийки, газетки, що публікують джинсу, займаються очорненням і шантажем, це просто таке супутнє до політики явище. Неприємне, але невід’ємне.

Але ні. Це явище супутнє мафії, а не політиці. Уберете мафію, побачите, як з поля політичної агітації швидко зникне 73% організаторів “курсів кунілінгуса”.

Коли кажеш, що Коломако і Зе це боси мафії, тут же заперечують, що вони (особливо Зе) надто тупі для такого.

Але це тому, що Дона Корлеоне в кіно зіграв Марлон Брандо, Майкла – Аль Пачіно, а Тома Шелбі – Кілліан Мерфі. Все це актори з харизмою світового рівня, які здатні втілити образ кінематографічно. Тому люди звикли, що “бос мафії” з кіно це схожий на патріция персонад, з тонким розумом, витонченими манерами, а діяльність його організації овіяна ореолом романтики і незбагненності.

І тому, коли важко уявити, що ось перед тобою реальний глава організованого угрупування – тупіца з лобом шарікова, яка погано копіює манери улюбленого архетипу із того ж кіно, що ти бачив теж, і єдина її унікальна риса, це нічим не стримувана, тупа нахабність і відсутність совісті.

До речі італійська мафія в США (етнічний принцип формування ОЗУ – типовий) теж приклалася до виходу Хрещеного батька. Сім’я Коломбо просували вигідний їм образ через “громадські організації” (італійські банди, як і наші, тримали ручних октівістів), як вони це подавали: “щоб ніхто не кинув тінь на бідних гноблених італійців”. Для цього Коломбо утворили Італо-американську лігу цивільних прав, яка боролася з анти-італізмом. Члени Коломбо були присутні на зйомках Хрещеного батька щодня.

Так що Коломойський, Боголюбов, Рабінович і Міндіч не унікуми з їхньою “Об’єднаною єврейською общиною України”, через рахунки якої, за даними СБУ, виведені мільйони відмитих коштів.

Цей весь контроль культури не безневинний і не простий.

Мафія потребує інформаційно і культурно впливати на суспільство, щоб убезпечити себе. І — забезпечити собі вільну роботу.

Угрупування (скажімо, умовна група Приват) не тільки контролюють культуру і медіа, щоб виправдовувати свій образ (як дуже старається одна наташа), чи маскувати його під добрих робінгудів, які якщо грабують, то тільки багатих і обов’язково віддають бідним.

Ні, це ще інформаційні спецоперації проти суспільства.

Просто ІПСО у зовнішнього ворога (рашки) мають на меті – зруйнувати нас, а у бандюків – залізти в кишеню.

Всі ці мирні зовні хіханьки у вечірніх телешоу – далеко не “не пов’язані з фігурантами”, як стверджує квартал.

Всі ми пам’ятаємо ті аудіозаписи Коломойського щодо 95 кварталу, де він наказує своїй шістці-Ткаченко:

— “Ляшка пора начінать пі**ячіть!”?

А потім в Раді депутат-мордоворот пов’язаний з Коломойським послав Ляшка в нокаут. Так, Ляшкові мафія подала сигнал: не відкривай рота.

Як би Ляшко нам не подобався (я не його фанат), але бачимо до чого приводить залякування депутатського корпусу з боку злочинних угрупувань.

Інформаційно і іноді фізично мочити представників політики, що відкрили рота на боса мафії, це зовсім не наше ноу-хау.

В Японії мафія використовувала виступи коміків з часу появи цього жанру. І не тільки для відбілювання іміджу і виступу у саунах у босів, як починав один найвеличніший лідер. В Японії жанр “поржать ввечері” був навіть популярніший ніж у нас. І боси мафії контролювали ці шоу. Робили інструментом соціального впливу.

Японські комедійні шоу точно як у нас висміювали корумпованих чиновників (і корумповану поліцію). Можновладці в цих жартах завжди виглядали як хапуги, тупі, продажні, такі, з яких треба ржать. А от мафію не висміював ніхто. Вона в кращому випадку була ровнимі пацанамі з своїм “кодексом честі і моралі”. Пам’ятаєте, як клоунський квартал в 2014 в номері про ебонітові палички беркута подавав януковича? В тому номері янукович був як раз ровний парєнь. Він відповідає колі азірову на таку пропозицію виробляти з протестувальників електроенергію: “мікола яновіч, ето же нє наши методи!”.

От і агентства Yoshimoto Kogyo, Johnny’s, ін десятиліттями мали неформальні угоди з мафією.

А у нас співвласник Кварталу 95 Міндіч, зі слів боса, був у боса подай-принеси, зроби каву, пішов киш.

А інший співвласник Кварталу – розважав боса у сауні і грав геніталіями на роялі.

Висновок

Закінчилось в Японії тим, що там просто утворили список осіб пов’язаних з мафією. І записали в нього всіх оцих акторів, менеджерів студій, продажних журналістів, типу всяких наташ і продюсерів-ларьочників, щоб вони не мали навіть теоретичної змоги виринути в “Офісі”. І цей список осіб пов’язаний з мафією просто отримав заборону у всі сфери життєдіяльності країни. Бо японці задовбалися, що одного боса мафії прибрали чи з великим трудом посадили, але тут же новим босом став наступний в ієрархії, який очолив всю структуру цих людей, а мафія продовжила справу як ні в чому не бувало.

Тому в Японії вирішили просто: умовно 30 000 осіб урізати в правах.

І мафію здолали.