Давайте поговоримо про європейську систему ПРО Freyja

Народ злий і роздратований через ворожу балістику і через патякання про 2-3 нєдєлі (максімум), а тому патякання про українську ПРО від Штілермана зустрічає інерція за бездарно злиту Зеленським ракетну програму і за участь в цій ідеї дружків Зеленського.

І це правильно. Президент має відповідати за помилки.

Але щоб не заповнювати вакуум інформації домислами, магічним мисленням і не падати на поширювані ворогом слухи, давайте розбиратися.

Тема секретна, даних в відкритому доступі мало, але навіть тут можна вичленити важливі речі.

Навіть у себе в коментах не раз бачив: “ахаха, ми робили міжконтинентальні ракети, а недолугий ЗЕ не може зробити антибалістичну ракету на вечір!”.

Виявляється треба пояснювати ази.

Сам я багато писав про зірвану ракетну програму. Але заради правди: саме збиття балістичних ракет ніколи не було частиною ракетної програми.

По-перше, Україна ніколи самотужки не розробляла Р-36М. Це був продукт кооперації.

По-друге, МБР це не антибалістична ракета, це дві різні історії.

Балістична ракета, має “просто” згори влетіти в статичну ціль на ХУ-площині. Це зовсім не те, що має зробити антибалістична ракета.

Ракета-перехоплювач має влучити не в поверхню планети, а перехопити рухому ціль у небі, яка є супер-швидкісною, в тисячу разів меншою за цех заводу чи аеродром, перехоплювач має зробити це на вдвічі вищій швидкості ніж працює балістична ракета (сумарні швидкості при зустрічних курсах від 4000+ м/с). До того ж антибалістична система має навестися на ціль у значно складніших умовах: в 3д просторі (в небі), де на термінальній стадії ГСН скажімо важко прив’язатися до орієнтира на місцевості.

Антибалістика це повністю інша інженерна задача.

Як: вистрілити з гвинтівки vs кулю випущену з гвинтівки збити із іншої гвинтівки.

Тому тут треба зафіксувати: ми це не вміємо. Бо ми це ніколи не робили.

Окрема справа – спосіб ураження.

Цю тему використовують, щоб довести, що “проект Фрея – фейк, бо хіт-ту-кілл американці робили 20 років”.

Так, ми це зробити нездатні.

Але тут є ряд нюансів.

Одна справа – влучити в ціль хмарою осколків (саме цей варіант оголошено ФайрПоінтом, як найближча мета), зовсім інша – влучити ракетою в ракету (РАС-3).

І виявилося нетривіальне питання, який спосіб краще.

В першому випадку треба зробити хмару осколків (скажімо, контрольовану форму типу торуса з умовним радіусом 10-100 м), і цим диском зрізати корпус ворожої ракети.

Цим шляхом пішли всі у світі.

Зовсім інший шлях обрали американці з hit-to-kill в Петріот: влучити ракетою прямо в ракету. США вирішили ключову проблему антибалістичних систем: “зруйнували корпус ворожої ракети, але незруйнована БЧ впала і вибухнула”.

Але раптом в 2026 році з hit-to-kill виявилося, що попри неймовірну ефективність проект неефективний.

Антибалістика – це не лише ракета. Це весь комплекс, який включає, що важливо, виробництво і потенціал масштабування цього виробництва.

А затрати технологічних ресурсів на можливість ракети вийти в район перехоплення замість 100-метрової сфери у сферу 0.5м, – зробили ракету надто складною.

Результат: РАС-3 – з 5 млн дол за пуск – виявився неефективним за двома параметрами: 1) непідйомно для економіки, 2) неможливо швидко наростити випуск.

Тому, коли Кім Чен Пу як раз винайшов спосіб швидко наростити випуск балістики з контрабандних деталей, навіть вся американська промисловість з техногігантами типу Боїнг, Локхед Мартін і Рейтеон разом зараз нездатні швидко побити козир навіть одного супротивника. Що робити, коли їх два – РФ і Іран?

Висновок: hit-to-kill, попри ряд наочних переваг, виявився сліпою кишкою еволюції.

Я б взагалі висловився, що стратегічно Україні не варто гнатися за способом hit-to-kill взагалі.

Винайдуть американці спосіб швидко масштабувати технологію – ок, до того Україні hit-to-kill варто лише закупляти.

І самі американці до речі в 2026 вирішили йти шляхом спрощення – в більш дешевій версії РАС-3 буде саме повітряний підрив, а не ракета-в-ракету.

Hit-to-kill працює для війн з відбиттям поодиноких штучних атак, а для війни у варіанті “масовані атаки дешевими ракетами” – ні.

Що Україні в перспективі треба, так це розробляти концепцію розумного спрямованого (конусоподібного) вибуху з БЧ у варіанті EFP-кільця.

В будь-якому разі, власні концепції – справа далекого майбутнього.

А зараз про реальність.

У Парижі під час підписання паризької декларації щодо загальноєвропейської системи Фрея підтримано концепцію: беремо, що є на європейському ринку, збираємо як конструктор ЛЕГО, випробовуєм і пускаємо в велику серію.

Європа і Україна зобов’язані йти лише шляхами, які вже зараз ведуть до можливості мати ракети сотнями на місяць.

По суті Штілерман і Терех не конструктори ракет. Штілерман за освітою космолог, а за родом діяльності ушлий тіпок (“візіонер”). Плюс непоганий організатор, який зумів зробити дешевші за інших далекобійні дрони, які влучають в ціль, і зумів масштабувати виробництво.

Якщо оцінити саму ідею (а на зв’язки з Міндічем чи інший бекграунд поки забити), то використати креслення по двигунам і ракеті від С-300 це абсолютно раціональна і правильна ідея. Ракета це лише засіб доставки БЧ. Їх треба багато. І винаходити велосипед ми не маємо права, коли вже є знання СССР під рукою.

Інший момент. Європа вже має власний проект антибалістичної ракет Aster 30 до франко-італійського SAMP/T. З одного боку дублюючий проект української Фреї це конкурент.

Але з іншої лише в планах вийти на 300 Aster/рік до 2028 року. І 300 шт це уже зараз недостатньо навіть на два місяці відбиття російських атак балістикою.

Саме обіцянка організувати кооперацію, в якій FirePoint може надати масовий засіб доставки, і визначила ключову перевагу України, при чому не просто нашу участь в ньому, а керуючу участь FirePoint.

Той факт, що Міндіч надав доступ до радянських архівів по С-300 чи хоч лічно Янукович – другорядне.

На цьому питанні спекулюють, але в розмові про Міндіча і архіви СССР важливе, що українська гнучкість уже дозволила увійти в спільний проект з Європою, і сподіватися на кооперацію, де європейська інженерна школа на гроші російських пенсіонерів зможе закрити ринкову потребу.

*Інше питання, що інтелектуальна власність в ракеті Штілермана належить народу України, а не Штілерману. Умовна NASA надає Ілону Маску доступ до патентів для розвитку і комерційного використання. Це фейк, що хтось щось подумає не так, що архіви дали Штілерману. Це цілком нормальна світова практика. Але держава зберігає право на роялті. І якщо Штілерман роздується до мільярдів доларів, а потім продасть компанію, то продасть він саме ІР України. Тому Україна має зберігати право на втручання і контроль за передачею технологій. А от саму ідею розробки дешевого перехоплювача будь-якими способами – підтримувати правильно і треба.

Щодо заявленої швидкості у варіанті на покращеному С-300 в 1500-2000 м/с – цього в принципі достатньо для перехоплення балістики типу Іскандер.

15 запусків нового двигуна – частину показали на відео.

На подібні випробування зазвичай запрошують воєнних аташе з посольств, щоб вони підтвердили своїм урядам, що це не “рога і копита”. Саме так в свій час посольства допомогли Штілерману довести на випробуваннях перевагу масової нині конячки ФП-1.

Далі відбулася Паризька декларація, де до ідеї приєдналися десяток країн і великі європейські оборонні компанії. Це є індикатором того, що проект сприймається серйозно.

Сила Штілермана поки в цьому і є – в маркетингу. Він уміло скористався попитом і продав ідею. Ідею правильну, технічно можливу, плюс неможливо було придумати саму назву більш успішну ніж “Freyja”. Скандинавська богиня ідеально лягла на сприйняття саме північної Європи, яка і підписалися в проект.

І тому, коли зазвичай домовленості про кооперацію такої кількості партнерів досягаються десятиліттями, Україна це зробила за місяці після оголошення ідеї.

І ось, де в усій цій справі – дійсно справжній успіх.

Робота з промисловою базою рівній американській – Німеччина, багата Норвегія, інженерна школа Нідерландів, Данії, інших. Це клондайк. Навіть, якщо Штілерман виявиться людиною-фейком, його інженерна задача відносно не складна: реверс-інжиніринг засобу доставки, покращення за рахунок нових технологій і масштабування.

А от — ключова складність — мізки і весь контур. Це б ми не винайшли ніколи.

І це в усій ідеї Фреї на європейських гігантах.

Інженерна школа одних лише Нідерландів – це здатність вирішити промислову задачу планетарного масштабу. Літограф ASML для виробництва мікрочіпів не здатні були зробити більше ніхто в світі, навіть США.

Хто цікавився темою Twinscan, знає, що там нідерландська машина вистрілює у вакуумну камеру на швидкості 240+ км/год краплями розплавленого металу розміром 30 мікронів, і в кожну цю крапельку в польоті має влучити мікро-промінь лазера. При чому цей лазер має навестися, сенсори, мікроелектроніка, мають позиціонувати його, щоб влучити з конкретного, вивіреного боку, щоб контрольований спалах випаленої плазми випалив наномалюнок на поверхні кристала.

І цей процес має бути гарантовано повторюваний 50 000 разів на секунду.

Тобто інженерно-наукова школа Нідерландів з європейськими підрядниками вирішила задачу рівня космічної програми СССР, яка дала західній цивілізації глобальну перевагу перед всім світом – виробництво мікрочіпів.

ASML не приймає участі в Фреї.

Але літограф ASML мав підрядників.

Сенсори розробляв Thales. Thales же розробляв надскладні електронні системи і модулі керування живленням.

А тепер Thales – один із підписантів кооперації системи ПРО Freyja.

В Twinscan також головний виробник найважливішої та найдорожчої частини – вакуумних камер джерела світла EUV (де лазер стріляє в краплю олова) — VDL Groep. А друковані плати та мікроелектроніку, яка керує позиціонуванням кремнієвих пластин всередині літографа (те саме – з точністю до нанометра) створив інший підрядник – Neways Electronics.

Обидві компанії підрядники Thales – учасника Фреї.

Інший учасник проекту Фрея – Hensoldt – прямо пише на своєму сайті, що без них літографія нідерландської Twinscan не змогла б функціонувати. Саме німецька Hensoldt розробила систему, що забезпечує найвищу точність керування лазером, щоб кожен постріл безпомилково потрапляв в ціль.

А тепер Хенсольдт на своєму сайті пише, що допомагатиме безпомилково потрапляти в ціль уже проекту Фрея своїми радарами.

Ось справжня сила цього проекту – кооперація з таким промисловим потенціалом.

Тож.

Слабкі місця проекту Freyja:

• можливість надати саме масовий, а не штучний засіб доставки – поки не доведена,
• швидкість перспективної ракети на базі С-300 2000м/с достатня для перехоплення лише найнижчої балістики типу Іскандер,
• конкуренція за технологічні ресурси з франко-італійським SAMP/T – постачальники вузлів і модулів пересікаються, що потенційно може створити пляшкове горло навіть при наявності масових двигуна і корпуса,
• інтелектуальна власність народу України в приватних руках: добре для швидкого розвитку – незрозуміло, кому прибуток,
• де саме Freyja вирішує bottleneck і здешевшує перехоплювач незрозуміло, якщо умовно двигун + корпус = €200–300k, а ГСН і наземні системи наведення = той самий мільйон.

Сильні сторони:

• робимо не самі, а в кооперації з потужною промисловою базою ЄС + досвід і швидкість прийняття рішень України – одне це робить проект хоча б в теорії можливим (на відміну від мрій “зробити самим”),
• Hensoldt, Diehl, Saab і Kongsberg отримують стабільне контрактування на гроші російських пенсіонерів – в теорії вигідно співпрацювати з Україною,
• дешевий, масовий засіб доставки при способі ураження “вибух поруч” – абсолютно дозволяє зробити масовий перехоплювач (на відміну від hit-to-kill),
• всі фактори разом дозволяють хоча б сподіватися, що проект уже зараз не йде хибним шляхом і здатний побити козир путіна з балістикою хоча б в перспективні два роки. Умовний “свій проект від Луча” – не здатний. Бо треба не мала серія через 20 років, а величезна через 2.

Ну, а щоб не гадати, чітким маркером тут буде реальний контракт з боку Hensoldt, Diehl, Thales, коли стане ясно, що техногіганти Європи погодилися надати ці технології до системи. Слідкувати треба саме за контрактами. Щойно будуть контракти, а не лише меморандуми про взаєморозуміння, це означатиме успіх України масштабу вступу в ЄС.

—

Антибалістична ПРО – непідйомна задача для самої України. І вірити, що Україна могла б вирішити її в короткі строки самостійно, може лише наївна людина.

А от в кооперації з таким інженерним консорціумом як Thales, Hensoldt, Diehl Defence, Saab, Kongsberg Defence & Aerospace, Weibel, Leonardo, MBDA, Eurosam, Safran та Destinus, які є підписантами Паризької декларації – обігнати росію в короткі строки абсолютно реальна задача. При чому, якщо ми матимемо засіб відбиття балістики, а самі матимемо засіб нападу, це в довгу б’є російську цивілізацію.

Той, хто сумнівається, що Штілерман з Терех здатні зробити ПРО – правильно робить. Але трошки йде по фальшивому сліду, по якому його ведуть ворожі спецпідрозділи поширення слухів і скандалів, які завжди грають в області сірого.

Найскладніше в антибалістиці – не зібрати модулі і з’єднати вилки з розетками. Найскладніше це – розробити кожен окремий модуль системи. В часи СССР ракетна програма робилася кооперацією всіх республік. І рашка дуже б хотіла, щоб ми й далі винаходили велосипед, а потім просто пересварити нас і збити всі починання.

Тому це добре, що Штілерман з Міндічем не будуть виготовляти лінзи з германію. Їх із Зеленським ушлого “технічного генія” вистачило об’єднати компетенції Європи в спільному проекті.

Це головне.

Як працюватиме протибалістичний щит FREYJA

Концепція FREYJA передбачає створення системи протиракетної оборони, яка поєднуватиме українську ракету-перехоплювач FP-7.x із серійними європейськими радарами, командним пунктом і системами обміну даними. Основу системи планують побудувати на вже існуючих рішеннях, інтегрувавши їх у єдину архітектуру.

Робота системи починається з виявлення балістичної цілі. Для цього пропонують використовувати радіолокаційні станції SAAB Giraffe 8A/4A, Thales Ground Master 400 та Hensoldt TRML-4D. Для підсвічування цілі розглядають радари Leonardo KRONOS Land або Weibel GFTR-2100/48. Частина цих систем уже перебуває на озброєнні Сил оборони України.

Після виявлення цілі інформація надходитиме до командного пункту Kongsberg FDC, який розглядають як основу системи управління. Для інтеграції всіх компонентів і обміну даними планують використовувати стандарт Link 16, зокрема протокол Asterix для підключення радіолокаційних станцій і DataLink для корекції польоту ракети.

Безпосереднє перехоплення має здійснювати FP-7.x. Згідно з концепцією, на маршовій ділянці польоту ракета отримуватиме корекцію курсу через DataLink, а на завершальному етапі використовуватиме головку самонаведення. У презентації проєкту згадуються два варіанти – інфрачервона головка самонаведення та напівактивна головка наведення, яку Fire Point розробляє у співпраці з Diehl Defence. Водночас у представлених матеріалах не уточнюється, яке саме рішення використовуватимуть у серійній версії ракети.

За представленою концепцією, FP-7.x створюють як важку ракету-перехоплювач. Її корпус планують виготовляти з композитних матеріалів. Заявлена швидкість ракети становить 1500–2000 метрів за секунду, довжина – 7,25 метра, діаметр корпусу – 0,53 метра. Для наведення ракети передбачено комбінований принцип. На маршовій ділянці польоту вона має отримувати корекцію курсу через DataLink, а на завершальному етапі використовувати головку самонаведення. У презентації проєкту згадуються два варіанти такого рішення – інфрачервона головка самонаведення та напівактивна головка наведення, яку Fire Point розробляє у співпраці з німецькою Diehl Defence. Водночас у представлених матеріалах не уточнюється, яке саме рішення використовуватимуть у серійній версії ракети.

У складі FREYJA саме FP-7.x має виконувати безпосереднє перехоплення балістичних ракет після отримання цілевказання від системи управління.