Валовий регіональний продукт України в 2004-2015 рр.

Незважаючи на загальний спад економіки, Вінницька, Тернопільська, Кіровоградська області показали високі показники зростання. Це тому, що основою економіки цих областей були товари та послуги для населення. Наприклад, основою економіки Вінницької області є харчова промисловість, яка ще за інерцією продовжувала працювати.

А от у 2015 році всі області показали приблизно однаковий спад у межах 6-7%. Тобто, інерція підйому закінчилася, а кардинальних змін, які б спонукали бізнес працювати, не відбулося.

А що показує Внутрішній регіональний продукт (ВРП)? Він показує структуру, рівень нашої економіки, її розподіл по територіях.

Так, можна побачити, що, за винятком столиці, найбільший рівень ВВП на душу населення у старих промислових областях – Дніпропетровській, Полтавській, Запорізькій, Донецькій, Харківській. Причому до 2007 року найбільший ВРП на душу населення був саме у Донецькій області, але потім Дніпропетровська її наздогнала, а далі й Полтавська з Київською (ще до Майдану).

У Полтавській області є машинобудівний центр Кременчук, великі копальні залізної руди, видобуток нафти та газу при невеликій кількості населення. Київська область у цій компанії дещо вибивається, напевно за рахунок логістичних, торгівельних та інших послуг, бо старих великих виробництв тут небагато.

Якщо подивитись на дані 2004 року, то за 10 років змін небагато. І тоді на перших позиціях були Донецька, Дніпропетровська, Полтавська області.

Про що свідчать ці дані? Про застарілу структуру української економіки. Криза зменшила питому вагу старих галузей у ВВП, але не за рахунок зростання нових.

Тому області з великими виробництвами часів перших п’ятирічок залишаються на перших стрічках рейтингу. При тому, що дати країні достаток та високий рівень життя вони не здатні, особливо зараз, коли ціни на сировинні товари та напівфабрикати впали.

Ця головна біда нашої економіки добре спостерігається на представлених даних.

А найменші ВРП на душу населення, дійсно, у західних областей – Черновецькій, Тернопільскій, Закарпатській, Волинській.

Там немає великих виробництв з надмірним споживанням сировини та енергоресурсів, з коштовними основними фондами та великим валовим випуском продукції. І показники цих областей дещо занижені, тим більше, нелегальні торгівля, послуги, контрабанда, перекази родичів у статистику не попадають.

Але рівень цих областей на сьогодні також не є джерелом багатства. Звісно, їх ніхто не годує. Але й хвалитись немає чим. Економіка західних областей не може ефективно зайняти населення, що призводить до масової трудової міграції

Якщо подивитись на динаміку, виявляється цікава картина. У часи високих сировинних цін на світовому ринку високі темпи зростання показували індустріальні області – Дніпропетровська, Запорізька, Донецька.

Інші області розвивалися по-різному, були й зростання, і спади. А от у кризу 2008-2009 та 2014-15 років індустріальні області швидко падали, а інші певний час продовжували невеличке зростання.

Який висновок можна зробити? Всі області нещасливі по-різному.

У кожної своя історія, спеціалізація, проблеми. Але жодна ще не перебудувала свою економіку на сучасний рівень, жодна не здатна прогодувати своє населення, вирішити соціальні проблеми своїх територій.

Всюди населення, щоб вижити, вдається до нелегальних способів заробітку чи від’їжджає за кордон. Звісно, кожна область має розвиватись, враховуючи свою історію, потенціал, конкурентні переваги. Але шукати нове місце у міжнародному розподілі праці доводиться всім.