“Запорізька Січ 2.0” може стати основним позиціонуванням України в Європі

Навіть у разі отримання гарантій безпеки після заморозки бойових дій загрози з боку РФ залишатимуться актуальними для України і Європи ще довгі роки. Тактичне завдання для наших дипломатів – переконати європейців, що зупинка війни в Україні не примножує ризики для їхніх країн. Навпаки, збереження військового потенціалу України стає основною гарантією безпеки. Тобто, не затягування війни на виснаження, а зупинка війни і підтримка сучасних, добре озброєних і численних Сил оборони України є чинником стримування та інструментом впливу на російські плани. 

Навколо цієї стратегеми повинна будуватися і дорожня карта мирного врегулювання, і система взаємних гарантій безпеки.

Ігор Попов, керівник аналітичного центру “Об’єднана Україна”

Напередодні Дня Незалежності варто говорити не про заклики до проведення виборів під політичну кон’юнктуру, а все-таки про більш суттєві речі – якою буде українська держава після закінчення війни, які виклики стоять перед елітами і які шляхи розв’язання мають шанс на реалізацію.

Навіть у разі отримання гарантій безпеки після заморозки бойових дій загрози з боку РФ залишатимуться актуальними для України і Європи ще довгі роки. Тактичне завдання для наших дипломатів – переконати європейців, що зупинка війни в Україні не примножує ризики для їхніх країн. Навпаки, збереження військового потенціалу України стає основною гарантією безпеки. Тобто, не затягування війни на виснаження, а зупинка війни і підтримка сучасних, добре озброєних і численних Сил оборони України є чинником стримування та інструментом впливу на російські плани. Навколо цієї стратегеми повинна будуватися і дорожня карта мирного врегулювання, і система взаємних гарантій безпеки.

Для українського читача така роль України та її армії викликає асоціації з Військом Запорізьким. Західні оглядачі використовують порівняння зі Спартою – супермілітаризованим суспільством, прямого зіткнення з армією якого бояться сусіди. Інші говорять про ізраїльську модель або “стратегію дикобраза” — держави, напад на яку має бути настільки дорогим, щоб стримувати потенційного агресора. Західні уряди розглядають Сили оборони України як в тому числі гаранта і донора власної безпеки. Серед іншого, це передбачає можливість застосування українських підрозділів для бойового чергування на території інших країн, насамперед на потенційному Балтійському театрі воєнних дій. Питання участі наших військ в таких місіях поки що широко не обговорюється в публічних дебатах, але його не можна уникати, і зважувати всі чинники та ризики.

Ми маємо розуміти, що саме під таку концепцію Захід зможе виділяти кошти для України, і це ще багато років може бути найбільшим джерелом ресурсів для функціонування держави. На останній із серії конференцій з відновлення вже не анонсуються сотні мільярдів євро для проектів реконструкції. Збитки і потреби України лише зростають, проте фінансовий стан західних країн дає мало шансів на виділення значних сум на новий “План Маршала”, та і сам цей термін вже не використовують. Більше шансів мають точкові проекти під кредитні гарантії або цільову допомогу окремих країн. Це дозволить відбудувати найбільш критичні об’єкти, але цього недостатньо для створення нової економіки. Приватні інвестиції зможуть заходити лише під 100% страхове покриття, і інвестори також будуть бачити безпекові ризики, тому черги охочих вкладати свої кошти ми поки не бачимо. Російські заморожені активи є найбільшим резервом для економічних проектів, проте і вони не можуть перекрити всі потреби. Не можна завищувати очікування і варто зважати, що до половини активів вже є заставою у виділених Україні пакетах допомоги. Тому при розмороженні ці суми можуть бути вилучені для покриття оборонних траншів. Більш нагальним завданням є заморозка платежів за міжнародними фінансовими зобов’язаннями України, з подальшою реструктуризацією та списанням більшої частини боргу. Щорічне обслуговування кредитів стає нестерпним тягарем для української економіки, а особливі умови дають право вимагати списання.

У державі, побудованій під місію “Запорізька Січ 2.0”, логічним є посилення військових командирів та перевага людям з досвідом військової служби при призначеннях на державні посади. Суспільство має максимальну довіру до ветеранів та командувачів, і просування вихідців із військового середовища відбувається вже зараз. Очевидно, що в обраному після війни парламенті відсоток ветеранів також буде максимальним.

Потрібно врахувати позитивні і негативні приклади масового заходу військових у цивільну владу, для збереження хоча би елементів цивільного управління та демократичних свобод. Хоча, навіть після скасування воєнного стану країна ще довго не повернеться до довоєнного рівня демократії та політичного плюралізму. Інтереси безпеки та базові налаштування нових еліт приведуть до збереження обмежень, перш за все стосовно свободи слова, зібрань, рамок діяльності опозиції та медіа.

Топ-корупція залишається проблемою і викликом. Обрана стратегія побудови паралельної до існуючої правоохоронної системи антикорупційної структури, з виведенням її з-під парламентського контролю, дала за 10 років обмежені результати. Публічні скандали показують, що топ-корупція не зникла, а принцип невідворотності покарання не став основним KPI. У практиці перехідних демократій ефективним засобом мінімізації топ-корупції стали пакти еліт – неформальні суспільні договори щодо правил гри.

Окрім кодексів, проговорюються понятійні “червоні лінії”, порушення яких автоматично викликає жорстку реакцію системи. Поки що “нові олігархи” не демонструють нових підходів, адже так само зароблені під час війни кошти вкладають в дубайську нерухомість, побоюючись поки що входу на територію Лондонського Сіті. Вимога вкладати зароблене в Україну може стати одним із пунктів нового пакту еліт, поряд із табуйованими для махінацій галузями та відмовою від співпраці з агресором. Головне – щоб додаткові правила сприяли захисту національної безпеки, економічному благу країни та її громадян.

Національні еліти будуть мати різну позицію стосовно глобальних еліт. Модель глобалізації останніх десятиліть переживає занепад: економічні санкції, торговельні обмеження і політика національної безпеки дедалі частіше переважають над логікою вільної торгівлі, а міжнародне право не завжди здатне стримувати застосування сили. Водночас глобальні фінансові, політичні та експертні мережі зберігають значний вплив на Україну. Між глобальними гравцями та українським deep state формується новий баланс інтересів і сфер впливу, хоча в процесі цього діалогу страждають кар’єри, капітали і репутації.

Не виключено, що до наступних виборів в Україні сформуються нові політичні рухи, які матимуть відмінне від довоєнних партій позиціонування. Якась політична сила буде просувати глобальні інтереси та питання трансгуманізму, інша – буде схожа на MAGA чи польську “Право і справедливість”. До останньої можуть долучитися євроскептики, які виростуть в популярності в разі затягування процесів вступу України до ЄС. Водночас, поява чи відродження криптопроросійських партій навряд чи є вірогідною.

Російська сторона поки що відкидає компромісні пропозиції щодо завершення війни в Україні і наполягає на своїх заздалегідь неприйнятних до виконання вимогах. Окрім того, українська війна стала елементом глобального перерозподілу правил і впливів, тому без визначеності у відносинах США і Китаю сподіватися на “велику угоду” виключно по Україні не можна. Проте засадничі питання української державності потрібно обговорювати вже зараз, щоб модель поствоєнної України формувалася відповідно до наших власних національних інтересів, а не була нав’язана зовнішніми обставинами.