Залишається рік

Частина 1.

Війна може тривати й інший час – але саме протягом найближчого року станеться низка подій, дістане розвитку низка тенденцій, які напряму визначатимуть нашу здатність вистояти, зупинити російського ворога, завдати йому поразки.

За будь-якого сценарію, час для нас спливає з прискоренням…

Розглянемо ситуацію з погляду оптиміста, песиміста і реаліста.

Спочатку, поки не налетіла обіцяна синоптиками буря і знов не похолодало, поговоримо про хороше.

РІК ОПТИМІСТА

Відомо, що у війні на виснаження виграє той, хто вистоїть довше за ворога. Дуже загальна стратегія України полягає в тому, щоб за рахунок мобілізації власних ресурсів і допомоги союзників дочекатися, поки в росії зламається здатність продовжувати війну (економічна, політична, психологічна тощо).

Попри старання росії скористатися іранською війною, зростанням популізму і підвищенням градусу глобального хаосу,- жорна Господні продовжують її перемелювати.

1. Бюджет росії входить у фазу розбалансованості: дефіцит сягнув 5,9 трлн рублів (2,5% ВВП).

Динаміка погіршується: лише за квітень дефіцит зріс ще на 1–1,3 трлн рублів. При доходах у 11,7 трлн уряд витратив 17,6 трлн, профінансувавши майже 40% річних витрат за перші чотири місяці.

Ключовий фактор — провал нафтогазових доходів, які впали майже на 40%. Додаткові надходження від зростання цін на нафту були мінімальними — близько 21 млрд рублів, тоді як компенсації нафтовим компаніям сягнули 359 млрд.

Несировинні доходи (+10%) і зростання ПДВ (+20%) не перекрили втрат, тоді як витрати зросли на 15,7%, поглиблюючи розрив між доходами і видатками. Мінфін уже вимагає від регіонів скорочення дефіцитів, пільг і «неефективних» програм.

Формується фіскальна пастка: падіння доходів поєднується зі стрімким зростанням витрат, насамперед військових. Навіть високі ціни на нафту не стабілізують ситуацію, тож уряд буде змушений або урізати витрати, або нарощувати борг і витрачати резерви.

2. Китай фактично стримує глобальні ціни на нафту, нейтралізуючи частину ефекту від конфлікту на Близькому Сході.

Пекін різко скоротив імпорт — приблизно на чверть від довоєнного рівня. Йдеться про зниження закупівель із 11,7 до 8,2 млн барелів на добу. Це створило надлишок пропозиції на світовому ринку: частина нафти, яку раніше поглинав Китай, тепер перенаправляється іншим покупцям.

Додатково китайські державні компанії перепродають частину вже закупленої нафти європейським та азійським гравцям. Це ще більше посилює ефект надлишку і обмежує потенціал зростання цін, які попри війну в регіоні тримаються лише поблизу рівня $100 за барель.

Для росії це означає зниження очікуваного ефекту від подорожчання нафти. У ситуації, коли бюджет уже стикається з дефіцитом майже 6 трлн рублів і падінням нафтогазових доходів, така поведінка Китаю фактично позбавляє кремль одного з ключових зовнішніх факторів підтримки. У підсумку навіть сприятлива геополітична кон’юнктура не конвертується для російської економіки у відповідне зростання доходів.

3. російський Центробанк фактично визнав, що удари українських дронів по промисловій та енергетичній інфраструктурі вже впливають на макроекономічну ситуацію в країні.

У матеріалах обговорення ключової ставки ЦБ зазначив, що вибуття виробничих потужностей стримує відновлення економічної активності у другому кварталі. Йдеться насамперед про наслідки регулярних атак на НПЗ, порти та великі промислові підприємства.

Навесні удари значно посилилися: були пошкоджені порти Усть-Луга, Приморськ і нафтотермінал «Шесхарис» у Новоросійську, а також низка великих НПЗ, включно із заводом у Туапсе і «Киришинефтеоргсинтезом».

Частина об’єктів досі працює з обмеженнями або не відновила роботу. Фактично ЦБ визнає, що атаки почали впливати не лише на окремі підприємства, а й на темпи економічного зростання загалом.

Пошкодження логістики та переробних потужностей ускладнюють експорт нафти й нафтопродуктів — ключового джерела валютних надходжень для росії.

Показово, що навіть близький до кремля ЦМАКП уже знизив прогноз зростання економіки майже вдвічі — до 0,5–0,7%.

Ми про це писали раніше – і йдеться, повторимось, про _офіційну_ статистику і прогнози.

Це все свідчить про накопичувальний ефект ударів: що довше тривають перебої в роботі інфраструктури, то сильніше зростають втрати для промисловості, експорту та бюджету.

4. Ліквідна частина Фонду національного добробуту росії продовжує скорочуватися, що свідчить про зростаючий тиск на бюджет і поступове вичерпання головної фінансової «подушки безпеки» кремля.

Станом на 1 травня ліквідні активи ФНБ знизилися до 3,62 трлн рублів, або приблизно $48,4 млрд. Це лише 1,5% прогнозованого ВВП росії — один із найнижчих рівнів за останні роки. Загальний обсяг фонду за квітень також скоротився — до 13,2 трлн рублів.

Основна частина ліквідних резервів тепер фактично складається з китайських юанів і золота: на рахунках залишалося близько 185 млрд юанів та 145 тонн золота в знеособленій формі.

Обсяг вільних рублевих коштів майже вичерпаний — лише 1,32 млрд рублів. Скорочення резервів відбувається через високі військові витрати, дефіцит бюджету та необхідність підтримувати економіку в умовах санкцій і уповільнення доходів від експорту енергоносіїв. ФНБ після 2022 року став одним із головних джерел фінансування бюджетних витрат і покриття дефіциту.

Чим менше доступних резервів залишається у кремля, тим сильнішою стає залежність бюджету від поточних нафтових і газових доходів, а також від внутрішніх запозичень.

5. Соціологічні опитування та статистика споживання дедалі чіткіше фіксують погіршення економічного самопочуття росіян, попри офіційні заяви про зростання доходів.

Про погіршення матеріального становища за останні два–три місяці заявили вже 26% громадян, тоді як про покращення — лише 8%. Це найгірше співвідношення за останні чотири роки.

Ще рік тому негативні оцінки були значно нижчими: навесні 2025-го про погіршення говорили 18% опитаних.

Одночасно зростає частка росіян, які прямо оцінюють своє становище як неблагополучне — таких уже 20%, що стало максимальним показником за час повномасштабної війни.

—

Запамʼятаємо ці дані, які вселяють надію. Ворогу теж важко.

Зафіксуємо, що обовʼязок влади – створювати умови, щоб негативний ефект для ворога посилювався…

А наступна розповідь буде від песиміста.

Частина 2.

Війна може тривати й інший час. Але протягом найближчого року трапляться події, які напряму впливають на нашу здатність опиратися.

Поговоримо про фактори, які дають рашистам надію на успіх, попри нашу героїчну оборону.

РІК ПЕСИМІСТА

Сподівання росії перемогти виходять не лише з того, що розказує їхня пропаганда – і в що вони самі почали вірити.

Є серйозні фактори, на які треба зважати вже позавчора, і реагувати адекватно.

1. Спроможність давати масою і забезпечувати фронт триває.

Це не спростовує наведе у “Році оптиміста”. Це показує, що що опірність російської машини не варто недооцінювати.

На ілюстрації – побудований ШІ графік, який спирається на офіційні повідомлення про набуття/втрату рашистами контролю за українською територією, про їхні втрати “виведеними зі строю” (вбитими і важко пораненими), і про наші удари ракетами та дронами по рашистських обʼєктах на росії і на ТОТ.

Можливо, падіння кількості виведених з ладу кореспондує із уповільненням наступу – хоча “уповільнення” фронт не дуже відчуває. Сподіваємось, обіцяні кроки із мотивації військових і підвищення прозорості забезпечення фронту (зокрема, шляхом створення спеціального бюджетного фонду) покращать ситуацію.

І, звісно, чекаємо, що спроможність до ударів углиб посилюватиметься не лише у віртуальній сфері.

2. До речі, про віртуальне. У інформаційній сфері рашистам удається проводити наративи, надзвичайно небезпечні для стійкості України.

Зробити мобілізаційну систему ворогом обивателя практично вдалося. Тут уже не обійтися яскравими знахідками і переключенням уваги. Доведеться “перезбирати” всю систему і її інформаційний супровід – ще й не знижуючи темпів мобілізації, бо див. пункт 1.

А рашисти ще й докидають нові теми. Наприклад, про те, що “українців замінять завезеними мігрантами”. Маячня? Так. Але її дуже наполегливо просувають.

Замість відмахуватися від небезпечних атак, а витрачати інформаційний ресурс на боротьбу з опозицією, громадянським суспільством, антикорупційними органами, – владі слід приділяти першочергову увагу відбиттю рашистських наративів.

Навіть якщо вони копіюють ті, на яких нинішні можновладці і прийшли до влади. Ніхто не попереджав, що росія – це всерйоз? Ну то зважайте на реальність.

3. До речі, про корупцію.

Ні, не антикорупційні викриття шкодять. Навпаки, вони дають шанс виправити найгрубіші помилки, які вже неможливо не помітити.

Корупція – давня рашистська зброя. І “двушечка не москву”, активна роль зрадників деркача, портнова і їм подібних чітко засвідчують: рашисти чимало доклалися до формування корупційної анти-України.

І при тому самі ж рашисти вкидають тему про “навіщо захищати корумповану владу”.

Захищаємо не “владу”, а Україну і самих себе.

А от влада зобовʼязана позбутися корупційних схем, бо вони руйнують ефективність, справедливість і саму здатність захищатися України. Маємо у цьому допомогти – але про це в деталях поговоримо завтра.

4. Корупційний важіль рашисти використовують не лише проти України.

“Легкі” рашистські гроші – традиційне джерело вигодовування популістів усього світу.

Популізм небезпечний і сам собою – бо в його основі руйнівні для суспільства ідеї, що начебто дають надію на “все залишимо собі і наїмося”, а насправді означають “нікому не дозволимо заважати нажиратись досхочу популістам при владі”.

А рашисти, щедро допомагаючи популістам, додають прямо загрозливу для нас ноту: “покиньте допомагати тій Україні”.

Результати парламентських виборів у Болгарії, місцевих – у Великій Британії, марш популізму Центральною Європою, посилення популістських партій у Західній Європі – все це дуже тривожні сигнали. США взагалі дедалі більше віддаляються в Європи,- і перспективи змін не гарантовані.

Упродовж найближчого року – президентські вибори у Франції (результати яких можуть потягти за собою і парламентські). Восени наступного року – парламентські у Польщі. Політична динаміка у багатьох країнах може призвести до урядових криз і дочасних виборів…

Найкращі уми у провідних партіях демократичного світу ламають голови, що протиставити популізму. Знайдені рішення – “жорстка лінія” як у Молдові чи Румунії, “популярність іншого ґатунку”, як у Британії за Джонсона чи нещодавно в Угорщині – тимчасові фактори; і динаміка процесів, як показують Румунія і Британія, не гарантує тривалості успіху.

Традиційні “правильні” відповіді – обʼєднання притомних партій у коаліції, громадянська освіта, підвищення критичності мислення – «скучні» і повільні, порівняно з динамічним розвитком соцмереж, де “кожен комар – винищувач”.

Тим більше, коли в західних суспільствах наростає “втом”, а влада України продовжує говорити мовою “ви всі нам винні”. Треба шукати нових форматів із використанням соцмереж, штучного інтелекту, міжособистісного спілкування… а час спливає.

5. Найгірше у констатації “час спливає” те, що рашисти зробили засобом війни знищення цивільної інфраструктури України.

Це завдає зрозумілих і безпосередніх втрат – людських, а також економічних, енергетичних, гуманітарних, демографічних…

Люди гинуть, дістають поранення; люди полишають Україну. Система життєзабезпечення громад – на межі, а часто за межею. Ресурси і України, і союзників мають витрачатися на ремонт, на відновлення, на поповнення запасів… А якщо на всьому цьому ще й квітне корупція…

В цьому процесі “виснаження” діє у прямому, найгіршому сенсі.

… цих факторів уже немало – і росія дуже сподівається на їхню дієвість.

Наша задача їх визнати, зрозуміти “точки входження” для вирішення, і знешкоджувати.

Частина 3.

Війна може тривати й інший час. Проте протягом найближчого року стануться події, які визначать її закінчення. Зазвичай зовнішній світ приносить і шанси, і загрози. Скористатись із перших і мінімізувати останні – наша спільна задача.

А відповідальність влади, – оскільки вона має управлінські важелі в руках – це організувати.

Часто правильним організаційним кроком є тими важелями поділитись – так, разом із відповідальністю.

РІК РЕАЛІСТА

Українців надто часто переконували в нашій “меншовартості”. Бути завжди “винним”, “неправим”, “другосортним”… завчено поступатися, не вірити у власні сили, шукати кращого і мудрішого як “вчителя” чи “покровителя”, якщо не “господаря” – надто звична форма, навʼязувана нам іззовні. Насамперед з росії.

Традиційні форми самозахисту – “дуля в кишені”, “енергозбереження” – економія зусиль замість викладатися наповну – не посилюють, коли ідеться про старання заради власної держави.

А от смертельна небезпека таки пробудила й інше. Характер і креативність. Здатність перемагати назло і всупереч.

У 2014-2015 рашистів обламали з їхнім планом “новоросії” і дезінтеграції України. Навʼязали припинення вогню в ситуації, коли на руках кремля були всі козирі, як стало модним казати зараз. І побудували основу, на яку спротив спирається досьогодні.

Нинішня влада достатньо точно відчула цей настрій. Ба більше: зрозуміла, що кремлю вона не потрібна. У разі успіху сценарію “Кієв за трі дня” тут був би якийсь янукович, медведчук чи деркач.

Але такого розуміння для влади мало. Бо описаних у “Році песиміста” загроз надто багато і вони надто серйозні, щоб покладатися на “якось пропетляємо”, “ми фартові” і працювати на трієчку (іноді – не з 5, а з 12) тоді, коли масштаб викликів вимагає зусиль на понад відмінно, які демонструє фронт.

1. Забезпечення фронту.

Готовність ЄС надати 90 млрд євро на два роки і ще кілька мільярдів залишків від попередніх програм надихає владу. Надихає все зібрати під ручне управління і відкрити шлюзи міндічам.

Це категорично заборонено.

Механізм використання коштів, його відкритість і ефективність визначать, чи ми зможемо скористатись чи не останнім шансом.

2. Це зокрема означає, що ми маємо виграти битву вже найближчим часом. Битву з корупцією.

Розвиток корупційного скандалу вагітний підозрами. Їх оголошення ключовим особам, чия жадібність живить надії рашистів, покаже, що всі сподівання на антикорупційну інфраструктуру – не даремні.

Але “Династія” точно завдаватиме ударів у відповідь. Тут ми усі маємо бути готові повторить.

Принаймні липень минулого року. Антимайдан має зазнати поразки.

3. Коаліція єдності, план дій і професійний уряд, здатний його реалізувати – це все набір з арсеналу успішних країн, які подолали виклик своєму власному існуванню, перемогли і стали законодавцями мод у світі.

Саме такий сценарій має реалізуватися після поразки “Династії” і філософії антимайдану.

Експериментів було вже вдоста. Час звернутись до перевірених успішними країнами рецептів.

4. Взаємовигідне партнерство.

У сучасному світі поважають сильних. Але хвалько, який намагається капіталізувати у дохід вузького кола обмежених людей подвиг фронту, поваги не здобуде.

А значить – здобуде не результати, а фантики. Як було вже не раз.

Зовнішня політика, яка дає довгострокові дивіденди – це царина професіоналів.

Україна має на руках безліч козирів – але вкрай потребує уміння їх доцільно використати. Професійна зовнішня політика – ключ і до примушення росії до припинення вогню без будь-яких передумов, і омріяних «гарантій безпеки».

5. Інновативність. Фактор виживання і перемоги.

У ньому, як у краплі води, відбиваються всі проблеми і можливості.

Освіта, яка спирається на мотивацію. Наука, яка міцно повʼязана із платоспроможним попитом. Економічна конкуренція, яка породжує ресурси, а не корупційну ренту “контролюючих і перевіряючих органів”.

Що робити – відомо давно. Проблема в тому, що «ексклюзивне» управління, тим більше з думкою про “бюджет кому надо і на зарплату чуток”, не кажучи вже про “двушку на москву” – системно не здатне на досягнення такого рівня.

Тому знаменником для всіх цих напрямків є єднання усіх ресурсів і можливостей суспільства. Не навколо “сонцесяйного лідера” – навколо перемоги. Реалізації переваг республіки свідомих громадян над ордою рабів.

Шлях до лідерства у регіоні і світі лежить через здатність встояти, перемогти і підняти з руїн війни нове інновативне суспільство.

Зробити це можна, лише відкинувши егоїзм, віру у персональну велич і нездатність глянути далі власного криптогаманця. Створивши життєздатну, обʼєднуючу систему управління.

Приз – долучення до кола лідерів світу – того вартий. А ціна поразки – низведення до фольклорних елементів – достатньо мотивуюча загроза.

У нас у всіх – лише рік. Давайте усе ж цього разу зробимо усе правильно.

Ростислав Павленко, політичний аналітик, народний депутат України